“Гра в бісер”* в Коломийській міській раді. Куди зникають дерева у місті?

Колись, читаючи книги Еріха Марії Ремарка, важко було уявити, що життя може тривати навіть під час війни. Зараз, коли ми самі опинилися в таких умовах, розуміємо, що воно не те що може, а повинне продовжуватись. На вулиці прекрасна пора для того, щоб працювати просто неба, гуляти вуличками рідного міста. Усе б нічого, та знаходяться закутки, прогулянка якими викликає шок і тотальне нерозуміння влади.

З початком 2022 року міський голова Богдан Станіславський розпочав кампанію з озеленення міста, куди запросив і нас, активістів, провідників між містянами і владою та комісію з озеленення. До неї входять комунальне підприємство “Зеленосвіт”, обласний еколог та працівники міської ради. Команда мала б вирішувати питання зрізання дерев. Мета – не видаляти здорові дерева, а радше лікувати хворі, правильно здійснювати обрізку, сприяючи росту, зрубувати планувалося лише дійсно небезпечні для мешканців дерева. У результаті маємо повний хаос: на нарадах команди вирішують не діяти радикально, а зосереджуватися на лікуванні дерев, та потім рослини зникають з вулиць, залишаючи на згадку про себе тільки пеньки.

Так сталося зі столітніми деревами на бульварі Лесі Українки, а пізніше – з деревами на вулиці Січових Стрільців, 50А біля меморіального комплексу воїнам-афганцям. Ми подали інформаційний запит до міської ради про направлення дозвільних документів. Нам надали висновок комісійного обстеження зелених насаджень на цій вулиці. За ним: дерева були видалені через свій аварійний стан, сухість, втрату декоративної цінності, становлення небезпеки для автомобільного транспорту та загрози життю пішоходів. За документами, видалили 4 ясеня. При тому, що росли там верби, та й такої загрози, яку описала комісія, вони не становили.

Містичне зникнення дерев сталося й на вулиці Романа Шухевича, 76. Мешканці пам’ятають, що за цією адресою була розташована поліклініка. Згодом її зачинили, а на місці закладу мали зробити архівне приміщення. Зараз же на цьому місці триває будівництво готелю. Ми також подали інформаційний запит про направлення дозвільних документів на видалення дерев. Після комісійного обстеження зелених насаджень за цією адресою було винесено вирок для 9-ти дерев (4 липи, 2 граби, 3 ясеня). Що не так з цими деревами? Вони, негідники, ростуть на тротуарі, біля дороги мають значні пошкодження, дуплавість, а щонайцікавіше – прилягають до об’єкту будівництва і можуть завдати збитків приміщенню, транспорту, становлять загрозу життю пішоходів через досягнення своєї вікової межі. Впевнені, що якби не будівництво, то дерева становили б менше загрози. Цікавим фактом є те, що заявник сплатив відновну вартість у розмірі 18 520,50 грн та зобов’язується посадити молоді зелені насадження. Ми, як завжди, тримаємо руку на пульсі і вже не дивуємося ні нахабності, ні хабарям.

Сумним фактом є те, що представники міської ради не зацікавлені в побудові діалогу з нами, активістами. Мабуть, поки ми не запропонуємо “сплатити відновну вартість”, то його й не варто очікувати. Виглядає, що мешканці міста піклуються про дерева більше, ніж самі представники комісії.

Питання вирішуються не те що автономно, радше авторитарно. Діалог з міською радою відбувається у форматі інформаційних запитів з нашої сторони або очікування інформації у соціальних мережах міського голови Богдана Станіславського. Поки ми стежимо за інформацією у Facebook, дерев на вулицях нашого міста стає все менше і менше. Комісія з озеленення потребує як мінімум двох речей: фахових спеціалістів, які знають, як правильно обрізати дерева, не приносячи їм шкоди, і вміють відрізнити, даруйте, ясен від верби та небайдужості до майбутнього рідного краю.

Крім того, за словами Богдана Станіславського, найближчим часом планується зріз хворих дерев у парку імені К. Трильовського та парку Т. Шевченка. За оцінкою запрошених експертів, їх там багато, в межах 400 дерев.

Що можемо ми? Запитувати, шукати причини, робити розголос у разі недбалого видалення дерев, досліджувати і вивчати принципи правильного обрізання та лікування дерев. Ніколи не мовчати. Байдужість породжує безкарність. Тому, дійте й ви: фіксуйте акти знущання над деревами та надсилайте нам. І пам’ятайте: майбутнє твориться прямо зараз нашими руками.

*Алюзія на книгу Германа Гессе з однойменною назвою, в якій спільнота інтелектуалів та гравців у бісер відгороджується від реальності, у той час як реальні проблеми насуваються на світ. У книзі присутня критика освіти, коли знання були поверхові, час процвітання дилетантів. З іншого боку описується занадто відірваний від реальності світ гравців у бісер, який мав виправити ситуацію, а замість цього став закритим мистецтвом, що вимагає довгого навчання, яке не здатне зрозуміти населення. Гравці перетворюються на закриту нову аристократію. Спроба знайти компроміс між цими двома світами залишається відкритим питанням.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety . Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».

Цього разу ми розповімо вам історію створення поліетиленових пакетів. 

До 1959 року у світі активно використовувались паперові пакети, для виготовлення яких доводилось вирубувати ліси. А тоді в 1959 році шведський інженер Стен Густав Тулін створив поліетиленові пакети, що мали б уберегти планету від масового винищення дерев. Саме тому він придумав альтернативу — легкий і міцний пластик, який мав би використовуватись багаторазово. Натомість пакети почали викидати. Сам Стен Густав Тулін і подумати не міг про те, що пакети будуть викидати вже після першого і, як виявилось, останнього використання. Сам же він завжди носив з собою такий легкий і надійний пакет у кишені. Пакети пана Туліна були запатентовані компанією Celloplast, а до середини 1960-х років у Європі вони вже замінили паперові та тканинні. До 1979 року пластикові пакети становили 80% європейського ринку сумок. У 1982 році дві найбільші мережі супермаркетів у США – Safeway і Kroger – перейшли на поліетиленові пакети, а до кінця десятиліття вони майже повністю замінили паперові пакети по всьому світу. 

Проте сам поліетилен виявився не менш підступним, аніж проблема зі знищенням лісів. Поліетилен складний в утилізації, оскільки його отримують із нафти — вичерпного природного джерела. У ґрунті він розкладається не менше 200 років, а під час знищення спалюванням виділяє небезпечні токсичні речовини. Найбільшою шкодою від поліетиленових пакетиків є їхнє безвідповідальне використання людьми. Думаємо, вже й не потрібно пояснювати те, що через них щороку помирає близько мільйона птахів та 100 тис. тварин. Також, вони становлять загрозу людському здоров’ю, оскільки їх частки можуть потрапляти в харчі та воду. При цьому, для виробництва пакетів використовують невідновлювані ресурси: 35 л нафти йде на 1000 пакетів.

    Полімішки є одними з найпопулярніших застосувань поліетиленової плівки. Вони можуть мати різноманітне застосування: від упаковки для їжі до дрібних деталей до будівельних матеріалів. Полімішки виготовляються з листів плівки, які розтягуються до потрібної довжини, які потім розрізають і формують пакет.

Двома найпоширенішими матеріалами є поліетилен і поліпропілен. З цих двох саме поліетилен є популярнішим через його універсальність. Поліетиленові пакети можуть мати  різну щільність, що надає пакетам унікальні властивості, міцність і більш широке використання. Поліпропілен також високо цінується за його прозорість. Є 5 типів поширених полімерних пакетів, виготовлених з цих двох матеріалів: поліетиленові пакети (HDPE), поліетилен низької щільності (LDPE),  полімішки (LLDPE), полімерні поліетиленові пакети (MDPE), поліпропілен (PP).

     Пластик — це не біорозкладний матеріал, адже під час його розпаду утворюється мікропластик, який тим чи іншим чином таки потрапляє в продукти харчування, воду та повітря. Нещодавно науковці зробили неймовірний прорив, створивши біорозкладний пластик. Однак ідея про пластик, який поводиться та руйнується, як природній матеріал, здається надто хорошою, аби бути правдою. 

Озеленимо майбутнє

Усі ми стикнулися з новою реальністю, в котрій потрібно вчитись жити далі. Підтримувати економіку, думати про майбутнє та берегти те, що маємо сьогодні. Так, 25 березня відбулась зустріч мера Коломиї – Станіславського Богдана Миколайовича з громадськістю, під час котрої обговорили питання вирубки дерев на бульварі Лесі Українки, стан дерев у парку імені Кирила Трильовського та в районі міського озера. Оскільки дерева дуже високі, є певне занепокоєння їхнім станом та міцністю під час несприятливої погоди [сильних вітрів].

Обговорювалось питання обрізки дерев в цілях безпеки – обрізки гілок, які можуть спричинити людські травми або пошкодження майна, комунікаційних мереж. Правильна обрізка дерев має багато тонкощів, знаючи які можна продовжити життя дерев на багато років вперед.

На зустрічі пан Станіславський зініціював наступну зустріч – 29 березня, під час якої всі присутні могли на власні очі побачити та оцінити стан дерев у вищезазначених місцях. На огляді разом з громадськістю були присутні, зокрема пан Станіславський, голова комунального підприємства “Зеленосвіт” – Михайлищук Василь Михайлович, експертка з 30-річним стажем в обрізці дерев – Ткачук Любов.

Ось до якого висновку прийшли в результаті: жодне з оглянутих дерев не потребує вирубки. З усіх дерев тільки декілька потребують лікування від ран, яке дуже легко організувати, просто придбавши спеціальні лікувальні засоби в будь-якій садовій крамниці. Якщо їх вдасться вилікувати цього року, то не доведеться проводити вирубку дерев наступного. Пані Любов порадила провести омолоджувальну обрізку дерев. Вона потрібна для того, щоб збалансувати дерево, зробити його симетричним та безпечним для людей, їхніх домівок, комунікаційних мереж, доріг і транспорту, шляхом видалення 15-20% крони. Омолоджувальна обрізка проводиться протягом 2 років, що дає змогу сформувати безпечне дерево, крона якого не всихає, а бокові гілки пишно розростаються. Отже, якщо побачите, на вашу думку, занадто обрізані дерева [зокрема на бульварі Лесі Українки] — не робіть поспішних висновків: наші комунальні служби працюють відповідно з настановами експертів, що не становлять шкоди деревам. Вони не роблять нічого протизаконного за вашими спинами, їм так само не байдуже на наше майбутнє, як і нам. Довіртеся професіоналам у цій справі.

Було взяте до уваги питання висадки квітів на площі Тараса Шевченка. Прийняте рішення відмовитись від прикрашання площі квітами, яке ми вважаємо раціональним, адже на це витрачалося 200-300 тисяч гривень впродовж 2020-2021 років [за даними сайту Prozorro]. Практичність та раціоналізм взяли верх над естетикою та, пробачте, марнотратством.

Ми продовжуємо опікуватись екологією в такий нелегкий час. Віримо в нашу перемогу та будуємо плани на майбутнє. Пам’ятайте, що життя завжди перемагає смерть, тому живіть! Цінуйте зусилля інших, підтримуйте один одного, піклуйтесь про довкілля та зберігайте мир в собі. Разом переможемо!
Додаємо джерела щодо закупівлі квітів:
Джерело 1
Джерело 2
Джерело щодо обрізки дерев:
Джерело

ПІДГОТУВАЛА

Ірина Веркалець

   Впевнені, що Вам уже не потрібно розповідати, навіщо сортувати сміття. Усі ми прекрасно знаємо, яка картина у світі. Щодо ситуації в Україні, то вона теж залишає бажати кращого. У нас, на жаль, відсутня масова інфраструктура для збору, сортування, переробки і безпечного захоронення відходів. Доводиться шукати малі організації, до яких не завжди зручно звозити сміття. На щастя, у нас в Коломиї таке місце є — на вулиці Мазепи 321. Тож ми в цьому плані щасливчики. Головне тепер — бажання сортувати.

     Почнемо із загальних правил. 

Запам’ятайте: потрібно розділяти органічні відходи (вологе сміття) та сухе сміття. Про те, що робити з органічними відходами, у нас уже була стаття.

Щодо сухих відходів — гайда розбиратись, що це, скільки видів налічують та що з ними робити.

     До сухого сміття відносять: 

• папір та картон;
• пластик та полімерні упаковки;
• скло;
• метал;
• небезпечні відходи.

      Перш, ніж приступимо до категорізації кожного виду, домовмося завжди брати до уваги, що всі тари потрібно здавати у чистому вигляді (для цього обов’язково промивайте все від залишків їжі та жиру, видаляйте етикетку, кришку), ущільнюйте сміття, щоб воно займало менше місця (сплющуйте тетрапак, металеві банки, скручуйте пляшки з пластику) та збирайте окремо пластикові кришки. 

     Папір — це газети, каталоги, журнали, зошити, конверти, книжки без твердої обкладинки, картонні ящики та коробки, паперові пакети. Щоб підготувати його до сортування, потрібно зім’яти та скласти в окремий пакунок. 

     Проте, є кілька винятків: чеки та квитки, які виготовлені з термопаперу, не переробляються. Цей вид паперу є небезпечним, тому що він просочений небезпечною речовиною — бісфенолом-А, штучним естрогеном, що може спричиняти розвиток раку в жінок. Лотки для яєць, серветки, туалетний папір — також не переробляються, оскільки є переробленою сировиною, структура волокон якої вже пошкоджена. Паперовий посуд та картонні тари для напоїв також належать сюди, оскільки вони покриті шаром полімеру. Упаковки від цигарок, пергамент, вологий чи забруднений папір і картон, фольгу та копіювальний папір, плівку, фотографії, використані шпалери, на жаль, також не переробиш. Tetra Pak належить до категорії «пластик», оскільки має в собі шар алюмінію та полімеру. 

     Ідемо далі. Пластик — це упаковки продуктів харчування, косметики, техніки та побутової хімії тощо. Пластик має 7 основних видів, з яких переробляти можна 1,2,4,5,6. Потрібно розібратись, з якого саме виду пластику виготовлена річ. Для цього необхідно знайти на ній маркування (трикутник з цифрою від 1 до 7 всередині та літерами внизу. Зустрічаються випадки, коли є лише літери). Не забувайте промивати упаковки від соків, молочної продукції, після чого скласти їх так, щоб вони стали пласкими. Пластикові кришки потрібно збирати окремо.

     1 — ПЕТ або поліетилентетрафталат. Його ви, мабуть, бачите щодня на полицях магазинів, бо саме в такій тарі продають більшість газованих напоїв. Він безпечний для харчових продуктів до першого використання. Потім він може виділяти фталати — шкідливі речовини, які також містяться в косметиці. Вони можуть накопичуватись в організмі і призводити до неправильному розвитку в дітей та безпліддя й раку в дорослих. ПЕТ переробляється і приймається в нашому місті. 

    2 — HDPE або поліетилен високої щільності. Цей пластик використовують для побутової хімії, молочних продуктів. Є досить безпечний, хоч і може виділяти формальдегіди. Переробляється і є цінною вторинною сировиною. Також приймається в нашому місті.

     3 — PVC або полівінілхлорид. Дуже шкідливий. Заборонений для харчових продуктів. При контакті з гарячими чи жирними продуктами виділяє вінілхлорид і фталати. Також може містити в собі  діоксини, бісфенол-А та ртуть. З нього роблять труби, вінілові пластинки, віконні профілі. Також були випадки, коли знаходили маркування PVC на деяких іграшках, тому перевірте, чим грається ваша дитина. НЕ переробляється!

     4 — LDPE або поліетилен низької щільності. Пакетики, плівки (харчові і будівельні), гнучкі ємності. Дозволений для харчових продуктів. Відносно безпечний, хоч теж може виділяти формальдегіди. Переробляється. Так, “кульочки” переробляються. Тільки, щоби їх можна було здати, вони мають бути чистими і складеними всі в один пакет. Можна здати в нашому місті.

     5 — PP️ або поліпропілен. Один із найбезпечніших пластиків, оскільки він інертний. Це стаканчики, іграшки, контейнери і тари. Рекомендується для харчових продуктів. Переробляється. Можна здати в нашому місті.

     6 — P️S або полістирол. Це контейнери, кришечки для кави, одноразовий посуд: стаканчики, виделки та ін. Дозволений для холодних харчових продуктів, але при контакті з гарячим чи спиртом виділяє стирол та хімічний естроген, які є дуже небезпечними речовинами. Тому зважайте на те, як ви використовуєте одноразовий посуд, знімайте кришечку для кави зі свого стаканчика. Переробляється, можна здати в нашому місті.

     7 — Other або інші. Це загальне позначення пластиків інших типів непоширених пластиків. Не переробляється.

     Не переробляються також обгортки від цукерок і технічний пластик, такий як оббивка побутових приладів (бо це акрилонітрилбутадієнстирол – девятка в трикутнику). Також не переробляються соломинки, блістери від таблеток та дойпаки (з алюмінієм і без) — це всі упаковки від кетчупу та майонезу. 

     До скла належать пляшки та банки від напоїв, косметики та ліків, бите скло (його треба скласти окремо в прозору скляну банку з кришкою). Вони переробляються. Не переробляється в основному скло з домішками або напиленням: термоскло, захисне скло (для телефонів), дзеркала, кришталь (це не скло), тоноване скло, лампочки, віконне та листове скло. 

     Метал — залізні кришки, алюмінієві та консервні бляшанки, будь-які металеві предмети. Не забудьте очистити їх від залишків їжі, максимально спресувати та скласти в окремий пакунок. Не кладіть не до кінця спорожнену тару!

     Небезпечні відходи — ртутні термометри, батарейки, люмінесцентні лампи, невикористані ліки, фарби, залишки масел та масляні фільтри, рештки клею та розчинників; хімікати та пестициди, ABS (будь-яка стара побутова техніка, праски, навушники, телефони, ноутбуки).  Всіх їх потрібно зібрати у пакунок та віддати у спеціальний пункт збору особливо небезпечних відходів. Пошкоджені чи розбиті ртутні термометри, які потрібно тримати окремо, у щільно закритій скляній банці з водою. Потрапляння таких відходів на сміттєзвалище, принесе більшу шкоду середовищу, ніж будь-який інший тип відходів.

     Сподіваємось, що змогли пролити трохи світла на таку страшнючу тему, як “сортування сміття”. Бажаємо незмінно залишатися усвідомленими в кожному своєму виборі.

Авторство: Веркалець Ірина

Громадська Організація “Екоґвалт”

Екологічна стратегія міста

… або що означають ці канцеляризми і для чого вони потрібні Коломиї. 

      Надибаючи на будь-які офіційно-ділові документи, пересічна людина, намагаючись зрозуміти сенс, втрачає його за довжелезною простинею форми. І вже на четвертому абзаці згадує про те, що на неї зачекався нерозвішаний одяг, і він стає більш потрібним, ніж сама стратегія, покликана врятувати хоч цілий світ. Як громадська екологічна організація, ми взяли на себе відповідальність людською мовою пояснити, що таке екологічна стратегія міста та з чим її їдять. 

Стратегія? Не знаю такого.

      Екологічна стратегія міста – це документ, у якому описані проблеми стану довкілля, шляхи та терміни їх усунення. Метою стратегії є збалансоване використання природних ресурсів, зниження екологічних ризиків та збереження довкілля, належне екологічне урядування, екологічна свідомість, цінності та щонайголовніше – освіта. Через повномасштабне вторгнення росії 24 лютого 2022 року в Україну, проблем, зокрема і екологічних, побільшало. Подекуди екологічна рівновага знаходиться на межі техногенної катастрофи. Основними загрозами залишаються затоплення шахт на тимчасово окупованих територіях, вихід токсичних шахтних вод на поверхню, проникнення їх у підземні води. Були пошкоджені території природно-заповідного фонду, забруднене атмосферне повітря та ґрунти хімічними продуктами внаслідок вибухів боєприпасів. Продовжується знищення ландшафтів та рослинності військовою технікою. 

      Утім, ми вчимося жити в умовах війни і розуміємо, що життя має продовжуватись. Саме віра в світле майбутнє і є нашою найголовнішою мотивацією зараз, адже саме нам його творити. Ми не хочемо, щоб в ньому залишалися проблеми, які стоятимуть на заваді розвитку та ефективної розбудови держави. На жаль, більшість екологічних проблем дотепер були пов’язані з тим, що економічна доцільність брала верх над екологічними пріоритетами. Ми використовували природні та енергетичні ресурси задля економічних цілей, що, зрозуміло, мало негативний вплив на довкілля.

Проблемою було й те, що дії центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування не рухались в одному напрямку, та ще й моніторинг стану природного середовища вівся паскудно. Усі кошти для природоохоронних заходів виділялися за принципом залишковості. «Споконвічна» проблема, з якою ми боремося вже давно – нерозуміння в суспільстві важливості збереження довкілля. Звідси і палії трави, і смітники, на теренах яких можна заснувати цивілізацію, і обтесані попри живе дерева, тисяча й один поліетиленовий пакет, ера “одноразових” електронних цигарок з літій-іонними батарейками, і так до безкінечности. Уявіть побут однієї людини і помножте її на кількість містян. Таким чином, стає очевидно, що проблем хоч греблю гати. 

      Для врегулювання усіх цих хаотичних дій і потрібна екологічна стратегія міста – план, який не дасть перетворити місто на звалище та згідно з яким усі його складові рухатимуться у чітко визначеному керунку. Екологічна стратегія міста покликана описувати ряд проблем, які відбуваються в тому чи іншому місті та шляхи їх вирішення. Чіткі строки та що найголовніше — фінансування, відсутність якого призводитиме до відкладання цих проблем у шухляду до кращих часів. А кращі часи, як ми знаємо, не настануть ніколи, якщо не докладати зусиль. 

Наразі екологічної стратегії немає ні в Івано-Франківська, ні в Коломиї. Тому ми будемо аналізувати екологічні програми з охорони довкілля цих міст, так як вони залишаються єдиними нормативно-правовими документами у цій сфері.

Копаємо глибше.

      Візьмімо обласну Івано-Франківську та міську  Коломийську програму з охорони довкілля. Обидві охоплюють багато екологічних питань, зокрема, раціональне використання водних ресурсів, промислових та побутових відходів, охорону атмосферного повітря, земельних ресурсів та надр. Кожна зі стратегій і фінансує вирішення цих питань. Проте, розглядаючи конкретну проблему, у програмі Івано-Франківська вона описана краще. Кожна проблема підкріплюється статистикою, яка наочно переконує у важливості питання. У програмі Коломиї немає обгрунтованого роз’яснення, чому саме те чи інше питання є проблемою, їй не вистачає детальності. Позитивним фактором програми Коломиї, однак, є те, що витрати розписані по роках. Це дає розуміння того, скільки і коли саме буде витрачено коштів. У програмі Івано-Франківська вказана загальна сума, яка витратиться за період 2020-2025 років, але в таблиці витрат, натомість, вказано не тільки те, на що буде витрачена сума, а й очікуваний результат, що дає більше розуміння конкретних затрат. 

      Проте, ми хочемо більше уваги приділити саме Коломийській програмі. Вона розпочинається з багатообіцяючого питання обґрунтування доцільності розроблення та реалізації програми, у результаті якого ми очікуємо на детальний розгляд наявних проблем міста, пропозиції нововведень та інновацій. Проте,ми отримуємо лише загальні речення, не підкріплені ні дослідженнями, ні числами, ні державними документами. Також бачимо називне речення («Можливості залучення коштів різних рівнів бюджетів та інших джерел не заборонених законодавством»), яке натякає на те, що наявність потенційного фінансування і є найголовнішою причиною дбати про екологію міста.

У розділі “Основні напрями дій для досягнення кінцевої мети програми” окрім конкретних напрямів, є й нечіткі “інші напрями природоохоронної діяльності”. Але що це за “інші”, ми й гадки не маємо. Вважаємо, що у програмі, де кожне слово має бути конкретикою, лити воду – недоцільно. Часто в офіційно-діловому стилі за загальними термінами можна втратити суть, що ми і бачимо у пункті “Охорони атмосферного повітря”. Тут вказують на “фактори забруднення повітря”. Що вони мали на увазі під цим, можемо лише здогадуватись. Як запобігти цій проблемі – залишається ще більшою таємницею. 

У пункті “Охорона і раціональне використання надр” ми натрапили на питання “проведення заходів з рекультивації відпрацьованих площ видобування корисних копалин”. Невже, крім одного працюючого кар’єра, у нас коли-небудь були ще якісь? У програмі Коломиї мають бути розглянуті проблеми власне Коломиї, а не чужі. “Раціональне використання та зберігання промислових і побутових відходів” зустрічає нас радикальним “будівництвом об’єктів з переробки та утилізації відходів”, що є найкращим і поки найбільш нереальним для нас вирішенням проблеми. Будівництво сміттєпереробних заводів – це безперечний ідеал, до якого ми будемо прагнути. А зараз у нас є більш практичний та реальний вихід: створити умови для зростання підприємницької діяльності у сфері переробки відходів (забезпечити контейнерами, проводити освітні заходи мешканців про доцільність сортування сміття).

У пункті про очікувані результати від реалізації заходів програми ми шукаємо, та знову не знаходимо конкретних чисел, натомість бачимо “максимальну кількість”. Максимальна – це яка, 10, 50, 100? Очікуваним результатом у вирішенні питання забруднення атмосферного повітря є скопійований текст з пункту діяльності. Можливо, очікуваним результатом мало б бути зменшення викидів вуглецю? За їхнім текстом, складається враження, що очікуваним результатом у цьому питанні є впровадження технологій, а не зменшення викидів. 

Більше про цифри.

      Далі переходимо до таблиці з прогнозами показників фінансування. Переходимо – і дивуємось. У першому ж пункті помилка: замість 1600 тисяч гривень, виділених для охорони і раціональне використання водних ресурсів міста, маємо 1500 тисяч гривень. Але нехай.

У пункті, де мають бути конкретні заходи щодо виправлення ситуації з забрудненням повітря, маємо назву розділу: “Охорона атмосферного повітря” і підраховано, що 50 тисяч гривень для його охорони буде чудово. Звідки ці числа? Де конкретні заходи? Також автори програми виділили 5 мільйонів гривень на рекультивацію порушених земель. Тобто, вони хочуть засипати землею працюючі полігони та засадити їх короткокореневими рослинами. Нагадаємо, що рекультивація проводиться тоді, коли полігон заповнений повністю. Питання: як саме нам тоді розбиратись з питанням утилізації сміття, якщо у нас ще немає сміттєпереробного заводу? На будівництво сміттєпереробного комплексу порахували за потрібне виділити 1,5 мільярдів гривень. В той час, як Львівський механіко-біологічний завод із переробки відходів, що має на меті забезпечувати переробку відходів міста-мільйонника і усієї області, коштує 35 мільйонів євро (1,1 млрд. грн.). Зауважимо, що сума, виділена на будівництво такого заводу, складає 83,5% усього фінансування програми.

Смітники: кількість чи якість?

На придбання смітників на рік виділено 100 тисяч гривень, що в загальному складає 500 тисяч гривень за 5 років. На цю суму можна придбати приблизно 60-70 євроконтейнерів для сортування сміття. Натомість міська рада близько місяця тому встановила підземний майданчик для сміття за 894 тисячі гривень із трьома контейнерами. На жаль, у авторів не знайшлося коштів для проведення обіцяних у плані діяльності освітніх заходів щодо сортування сміття, свідомого споживання ресурсів. Проте, знайшлося аж 100 тисяч гривень для виготовлення проєктної документації та «проведення її експертизи». На вирішення питань з охорони водних ресурсів виділено 3,04% бюджету, охорону атмосферного повітря — 0,2%, охорону і раціональне використання земельних ресурсів — 10,62%, раціональне використання та зберігання промислових і побутових відходів — 85,42%, охорону природорослинних ресурсів — 0,08%, охорону тваринного світу — 0,78%.

Оцінка – незадовільно.

Загалом у програмі простежується невідповідність між запланованими заходами та запланованими витратами. Небо і земля між метою та очікуваними результатами програми, що, власне, ще раз доводить важливість проведення освітніх заходів. А на освіту в програмі виділено цілих 0,05 % усього фінансування. Нам сумно, що автори програми не вбачають у цьому зв’язку.

      Проте, надія є завжди. Так 20 червня Верховною Радою України був прийнятий законопроєкт “Про управління відходами”, що став однією з перших цеглин у сфері екології між Україною та Європейським Союзом. Раніше, у нас була розроблена Національна стратегія наближення (апроксимації) законодавства України до права ЄС у сфері охорони довкілля.

Вона складається з трьох рівнів: загальний напрям “Навколишнє середовище” (найвищий рівень), сектори (“Управління довкіллям та інтеграція екологічної політики у інші галузеві політики”, “Якість атмосферного повітря”, “Управління відходами та ресурсами, включно з морським середовищем”, “Охорона природи”, “Промислове забруднення та техногенні загрози”, “Зміна клімату та захист озонового шару” та окремі джерела права ЄС, наведені у Додатку ХХХ  до Угоди про асоціацію. Відповідно до загальноєвропейських підходів процес наближення організовано також у три стадії: процес приведення законодавства України згідно вимог ЄС (транспозиція), практичне впровадження вимог і стандартів ЄС (імплементація) та забезпечення дотримання вимог. 

Будьмо оптимістами.

      Сектор “Управління довкіллям та інтеграція екологічної політики у інші галузеві політики” регулює багато напрямів, але те, що він регулює питання доступу до екологічної інформації та має безпосередній вплив на оцінку впливу проєктів та її документації – невимовно тішить. Ми маємо всі шанси викорінити з себе срср-івські підходи та впровадити сучасні, дієві європейські методи. Тож, працюймо у цьому напрямку! 🙂

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety . Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».

Україна без сміття – громадська організація, що впроваджує культуру сортування відходів та відповідального споживання.

УБС – виразний приклад соціального підприємництва, що користуючись освітнім інструментом, змінює Київську картинку в контексті поводження з відходами.

ПРО НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ

Остап, менеджер України без сміття:

Наш основний напрям –  прийом вторсировини. З цього все починалося, і навколо цього все й досі крутиться. Надзавдання в цьому напрямі – приймати усе, що тільки можна. Щоб люди приходили до нас зі своїми твердими побутовими відходами і виходили з порожніми руками і розумінням того, що все воно не потрапить на звалище. Ми приймаємо більше сорока видів вторсировини. Це все прямує на переробку або на апсайклінг. Крім того, приймаємо неліквідні відходи. У нас можна здати на переробку те, що зазвичай не беруть інші схожі організації. Ми місяцями накопичуємо невеликі обсяги пластикових виробів, якими для інших заготівельників займатися нерентабельно. Частина вторсировини, котру приймаємо, йде на експорт. Усі переробники приймають упакування з промислової технічної продукції, а з харчової – ні, тому що вона забруднена. Однак ми знайшли заготівельника, який експортує поліпропіленову плівку до Туреччини.

Нам часто підкидають батарейки. Ми їх збираємо, а тоді віддаємо на “Батарейки, здавайтеся”. Тобто платимо за людей, які безвідповідально залишають нам батарейки.

Віднедавна ми почали приймати органіку, щоправда, не всю. У нас є кілька садових компостерів, користуємося спеціальною культурою мікробів – бокаші. Покриваємо землею чи соломою. Так воно компостується. Звісно, є значно ефективніші способи, але вони коштують дорого. Утім, з часом ми хочемо придбати компостувальні установки для ефективнішої роботи.

ПРО СОРТУВАЛЬНЮ

У нас чимало приміщень. Якщо говорити про основну залу, де люди сортують, то її площа – близько 200 квадратних метрів.

У сьогоднішніх умовах карантину, на 200 кв.м. ми можемо впустити всього 20 людей. Цього мало, і через це у нас черги. Ми стараємося розставляти контейнери на вулиці, але з цим теж трапляються проблеми. Річ у тому, що склад створювався не під наші потреби. Через схему приміщення у нас багато незручностей. Загалом у нас близько 1000 кв.м. Сподіваємося пришвидшити сортування, бо обсяги досить великі.

Ми рухаємося до розширення. Потрібно або відкривати нові станції, або давати людям наші напрацювання, аби вони відкривали сортувальні у своїх містах. Ми запустили фандрейзинг на нову станцію на ВДНГ, плануємо відкриття вже цього літа. Ми також збирали гроші на сортувальну лінію для того, щоб автоматизувати сортування пакетів, адже зараз робимо це вручну. У нас дуже багато позицій. Треба кожну річ розкрити, подивитися, знайти маркування. Усе це робиться руками людей, тому зараз ми будемо встановлювати конвеєр.

ПРО НАПРЯМКИ

Усе починалося з освітнього напрямку. Аби люди приходили сортувати, їм спершу треба розповісти, чому це варто робити. Ми фокусуємося на молоді. Для цього у нас є соцмережі: фейсбук, інстаграм, навіть ТікТок… Теперішнє покоління переймається проблемами довкілля. Це зараз дуже актуально, модно в хорошому сенсі. Ми проводимо екскурсії, лекції в школах, літні виїзні школи, толоки.

ЗЕЛЕНІ ОФІСИ

Ми пропонуємо свої послуги, вивозимо пакети з сировиною, звітуємо скільки й чого ми вивезли: що на переробку, що на утилізацію. Ми також співпрацюємо з підприємцями. Постійно отримуємо усілякі звернення. Заклади розміщують у себе наліпки з QR кодами з нашою рекламою. Тобто, скажімо, кафе збирає своє упакування, а тоді відправляє до нас на переробку, чи на утилізацію.

МАЙСТЕРНЯ

Завдяки донатам нам вдалося назбирати гроші на термостіл, у якому переплавляємо кришечки. Потім з цих заготовок можна робити лавки, меблі, словом, вирізати й обробляти, як завгодно. Спільно з організацією “Агенти Змін” ми зробили лавки дуже крутого дизайну у сквері Київських інтелігентів.

Україну без сміття позиціонують як місце, куди можна принести сортовані відходи. Трапляються люди, які звинувачують вас у тому, що ви не платите за вторсировину?

Так, це типова претензія. Я можу її зрозуміти. Люди бачать усі ці великі об’єми вторсировини і думають, що це все не потребує зусиль: закидаєш вторсировину в машину і отримуєш гроші. Насправді все значно складніше.

По-перше, у нас не такі велетенські об’єми, щоб ми могли продавати їх за хорошими цінами. Заготівельники приймають вторсировину фурами по 20 т. Візьмімо до прикладу ПЕТ – в кращому разі ми заготовляємо на місяць близько 2,5 т, тобто в 10 разів менше, ніж потрібно переробнику. Тому ми здаємо сировину посереднику, котрий у себе накопичує, а потім віддає переробнику. Крім того, є багато сировини, яку ми просто віддаємо за безцінь, як-от тетрапак. Його дуже багато, але він коштує 10 копійок. Є плівка з чорним напилення, що коштує одну копійку. Для документації потрібно вказати хоч якусь ціну. Є поліпропіленова плівка, котру у нас теж безкоштовно забирають. Все це потрібно спершу перевантажити, підняти на склад, спустити до пресувальної машини. Пресування теж потребує часу: години дві, напевне, аби зробити 200-кілограмовий тюк. Все це – праця людей, а відповідно – зарплата. Використання обладнання, електроенергії, оренда складських приміщень, яка в Києві недешева, оскільки ми орендуємо неподалік від центру.

Ми стараємося правильно комунікувати цю проблему. Щоб створити такий простір, найняти команду, навчити вести медійну активність, потрібні гроші. Ця сировина не дається нам безкоштовно. У нас не просто ангар за містом, чи баки, які стоять на вулиці. Якщо підсумувати, то наш дохід на вторсировині в кращому разі покриває половину орендної плати за всі складські приміщення. Мова не йде про зарплати. Побутує хибна думка про те, що ми маємо якісь надприбутки через те, що вторсировину приносять безкоштовно.

Поза тим, у нас є й платні послуги. Ми вивозимо вторсировину з будинків, квартир. Наша машина їздить Києвом. Люди, яким незручно добиратися до нас , або в котрих немає часу, або ті, що не хочуть сортувати самотужки, можуть викликати нашу машину чи скористатися таксі і з допомогою відомої служби “уклон” передати пакети до нас на станцію, ми розсортуємо усе тут. Неліквідні відходи прямують на спалювання. Це теж платна послуга, тому що потім ми платимо підприємствам, котрі спалюють ці відходи.

Чи тяжко в Україні займатися соціальним підприємництвом?

Так, я думаю так. Не хочу екстраполювати на всіх, але судячи з нашого прикладу – так. Ціни на вторсировину постійно коливаються. Сьогодні заробіток один. Завтра інший. Тому це непросто. Якоїсь особливої підтримки від держави – немає. Переважно це наші відвідувачі або благодійні фонди, ґранти. Але це теж непостійний дохід. Тобто потрібно надихнути, переконати людей, що їм потрібно до нас приїхати, все це розсортувати.

Ми дуже вдяні за донати.

Були періоди, коли без них ми б не вижили. Зараз це теж для нас дуже важливо.

→ ПІДТРИМАЙТЕ УКРАЇНУ БЕЗ СМІТТЯ, КЛАЦНУВШИ СЮДИ.

ПІДГОТУВАВ

Nika

У своїх мандрах стараємося заблукувати до місць, що близькі нам за духом. А заразом і вам переповідати про людей-світлячків, що своєю працею та сяйвом рухають світ. Цього разу побували у Львові, де свою сортувальну станцію прилаштувала громадська організація “Зелена Коробка”. Досхочу натеревенились з командою, підхопили трохи їхнього запалу, котрим охоче поділимося й з вами, кульбабки.

Тож вйо до чтива.

ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ

Зелена Коробка – це соціальна екологічна ініціатива, що популяризує сортування та зменшення відходів. Над її з’явою у 2016-му попрацювали львівські активісти-пластуни.

“Ідея зародилася після сміттєвої кризи, коли на Грибовицькому сміттєзвалищі внаслідок обвалу й пожежі загинули люди. У місті на той час не було вивозу сміття, окрім того діялися політичні баталії мера й президента. У зв’язку з цим, було заборонено вивозити сміття на інші полігони. Воно просто накопичувалося. У 2019 році ми відкрили перше приміщення сортувальні, тут, на Заводській.” – розповідає Василь. 

Алгоритми роботи організації – прості та дієві. Зелена Коробка систематично здійснює вивози вторсировини. “Зараз у нас налагоджена співпраця з ОСББ, приватними будинками, дитсадками, фірмами, ТОВ.”

О 16:00 для еко-свідомого люду відчиняються двері сортувальні. Якщо ви допіру розпочинаєте свою “зелену виправу”, вас радо проконсультують та навчать. А якщо принесете сортовані відходи, ще й запропонують їх аналіз. На сортувальні приймають пластик, папір, тетрапак, скло, метал, однак усе ж трапляються відходи, що так чи інак потрапляють на сміттєзвалище.

“Є види пластику, що не переробляються з певних причин. Наприклад ПЕТ 1 приймаємо тільки у вигляді пляшок. З цього пластику роблять ще й контейнери для їжі та упаковки для побутової хімії. Такої тари ми не приймаємо, адже це пластик низької якості, котрий не підходить для переробки, відтак його не хочуть приймати переробники. Побутова хімія просочується в пластикові пори й унеможливлює переробку. Третій пластик – це, як правило, пластикові вікна. Він також містить токсичні домішки. Шостий пластик містить домішки хлору, він токсичний, а тому потребує замкненого циклу виробництва. В Україні зараз немає змоги його переробити. Сьомий та восьмий пластики – це мішані складні види, тому вони теж не переробляються. Десь можливо в Польщі чи в Німеччині воно знайде своє застосування, а у випадку з Україною це –  нерентабельно. У нас немає таких потужностей, тому доводиться відмовлятися. Небезпечні відходи ми передаємо ДП “Бондарівці” – Екобусові.”

“Зелена Коробка” акцентує на вагомості екологічної освіти, а надто – серед підростаючого покоління:

“Ми проводимо для них лекції безкоштовно, адже розуміємо, що це така собі інвестиція в майбутнє. Якщо діти навчаться сортувати, вони продовжуватимуть це робити. Значно простіше привити звички дітям, аніж умовно 40-річним мешканцям, котрі кажуть “для чого нам це все?”.

Ми організовували лекції наживо, але зараз перейшли в онлайн. Карантин не надто похитнув наші позиції. Втім, перші місяці локдауну були тяжкими, бо люди думали, ніби ми не працюємо. Кількість заявок зникала, містяни хвилювалися, бо не знали, що буде далі. Але ми продовжували діяльність і зараз активно працюємо. Під час вивозів приїжджаємо в масках. Мінімум контакту. Навпаки зручніше, бо людям не доводиться навантажувати маршрутки, везучи свою вторсировину.

У нас є блог, котрий тільки починає розвиватися. Пишучи цікаві статті, ми залучаємо нову аудиторію.

У нашій крамниці можна знайти навчальну карткову гру про сортування. Ми намагаємося просувати товари, які піддаються реюзу. Гра, прикладом, з картону. Контейнери для сортування також з переробленого картону.”

На сайті “Коробки” є крамничка, де можна придбати товари для екологічного побуту та зручні коробки для сортування вдома.

Минулоріч організація запустила фандрейзинг для переробки пінопласту.

“Нам вдалося назбирати 90 тисяч для запуску. Плануємо гранулювати пінопласт і шити мішки, м’які крісла.”

ПРО ВИКЛИКИ ТА РАДОЩІ ЕКО-АКТИВІСТІВ

(…довга пауза…)

Василь:

“Ммммм.

Найбільша проблема – це локація сортувальні. Вона хоч і недалечко від центру, але складнодоступна і недружелюбна. Це не модний хаб, це “савєцька” руїна. І людей напевне може відлякувати.

Другий виклик – плинність кадрів. Люди приходять до нас поволонтерити чи попрацювати, натхненні ідеєю екології, але, коли йдеться про систематичну, монотонну, повторювану роботу, вони часом вигорають і припиняють цим займатись. Людей цікавить сортування, але коли йдеться про виконання більш систематичних обов’язків, як-от пресування, люди дають задню. У нас багато пресувальників змінилося, їм здається що це нецікаво, важко. Те саме з консультантами та вантажниками. Рутина рутина рутина. Люди втрачають мотивацію. Через це ми намагаємося урізноманітнювати завдання.

У мене завжди нові й цікаві завдання. Для мене це можливість довести, що ми можемо організувати успішне екологічне підприємство у Львові. Ти стикаєшся з викликами, тобі важко, ти стресуєш, не знаєш що робити. Щось йде не так, щось ламається, щось перекручується. Але загалом це постійно новий досвід і воно драйвить. Я думаю це також драйвить нашого керівника – Ілька. Він мені розповідав, що у нього були складні емоційні моменти. Але він розумів, що має це перебороти, пройти, стати сильнішим. У тебе є випробування – ти можеш опустити руки або плюнути, ніхто нікого не тримає. Ти можеш сказати “ все я не хочу”, піти й не брати слухавку. А можеш не піти і зробити щось вартісне. Я помітив, що особливо цінними для нас є люди, які помічають місійність компанії, тобто розуміють, що ми не просто заробляємо гроші, а вчимо львів’ян сортувати. Це наша екологічна й соціальна складова. Коли ми на ній наголошуємо, і коли люди відчувають її, вони готові працювати, навіть позаурочно. Тому що вони запалені цією ідеєю. Таких людей складно знайти, але коли ми їх таки знаходимо, вони стають кістяком команди. Такі люди цінні, тому що наші клієнти теж помічають цей запал. І вони нам про це говорять.”
Юрій:

“Є одна проблема, я вам скажу чесно. Це громадська організація. Перед виборами всі страшенно допомагають громадській організації. “Боже, та любе, та ми тут вам зараз зірочку з неба, місяць на шапку одягнемо. Будете ходити тут намбе ван!” Вибори пройшли, поговорили, погомоніли, забули тихенько. Чому допомагають реальному бізнесу? Тому що реальний бізнес – це реальні гроші. А у нас гроші які? А ніякі. Ну, ми хочемо зробити місто чистішим для початку. В майбутньому може й будуть наслідувати. Це ж приклад, ви розумієте. Не кожне місто має таку організацію, а сміття вивозять в кожному місті.”

ПРО КЕРІВНИКА “ЗЕЛЕНОЇ КОРОБКИ” ІЛЬКА З ВУСТ ВОДІЯ ЮРІЯ.

“Ілько в команді, як двигун. Такий собі колінчастий вал, котрий приводить усе у рух.

Я прийшов у команду чисто випадково. Ілько – це виховник мого сина. Мій син його дуже любить. Діти його люблять. Вони його сприймають як свого. Він дуже грамотний розумний хлопець. Моя дружина також дуже любить Ілька. Це вона мені постійно товкмачила: “зелена коробка, зелена коробка, Ілько заснував, Ілько заснував”.

[Інтервенція Сашка: “Хтось печиво буде?”.]

“І от якось ми їхали разом, розговорилися з Ільком. Організація вже натоді функціонувала, крафтера великого купили. Вони довго його ставили на ноги. А я кажу, мовляв, хлопці, якщо потрібно допомога – звертайтеся. З технічною підтримкою: щось підкрутити, з електрикою допомогти. А потім Ілько спитав, чи можете ви поїздити, бо у нас проблема з водієм. Я поїздив з ними кілька разів. І от кілька разів – вже більше року. То такий, знаєте, плюс великий у мене, бо я спілкуюся з молодими людьми. Їхнє бачення – інакше, ніж моє. Мені з ними цікаво. Але разом з тим я розумію, що й до якоїсь хорошої справи долучився. Я ж дитя савєтскава саюза. Шо я доброго у своєму житті зробив? Ну в піонерах був, шо ше доброго зробив, такого чогось надзвичайного..? Ну нічого. А зараз діти мають можливості. Мені дуже сподобалася ідея “Зеленої Коробки”, я вирішив, що треба взяти участь. І отак я дотепер з ними. Ми з Ільком якось їхали, я кажу: “Ілько, шукайте водія”. А він сміється й питає “нашо”, ми вже маємо водія. І отака в нас зундер команда.

Ілько – це рушійна сила. Його можна порівняти, знаєш, з таким локомотивом, який тягне а ше й пхає.  Від нього віє позитивом, він людина, котра притягує до себе, він – магніт. Коли дивишся його онлайн семінари, тобі хочеться його послухати. Він цікавий співрозмовник.

Можна багато знати й не вміти це викласти. Собака страшенно розумний, але нічого сказати не може, просто гавкає і все. Є люди, які не знають, але можуть розказати, і ти повіриш, що він знає. А є люди, такі як Ілько: і знають, і вміють викласти. Він може прийти й пакети носити. Він не буде стояти дивитись. У нього якщо щось буде під ногами лежати, він не буде розказувати “ей, чо ти там стоїш, візьми й перенеси”. Він візьме й поставить там де має бути. Ілько є, і коробка розвивається. Ми мали два локдауна й вижили.”

“Зелена Коробка” – це передовсім сім’я. Світлі голови й запопадливі руки, об’єднані однією місією. Такі ініціативи, подібно паросточкам, проростають щораз у новому місті і з часом метаморфують у дужі дерева. Тож зичимо їм енергії, аби вони й надали осяювали люд своїм світелком.

Підтримати організацію можна й варто тут.

А копицю доброго матеріалу присвяченого сортуванню  – тут.

Дякуємо, що читаєте нас.
З любов’ю до світу та вас у ньому, Екоґвалт.

ПІДГОТУВАВ

Nika

Зміни, відомо, починаються з тебе. А для цього можна надихатися прикладами оточуючих.

Чарівну Надін Ґрін – бігом читати!

Вчора повісила нові штори) Ну як нові?…Із секонд-хенду. Чому купляю вживане і не соромлюсь цього коротенько розповім нижче:⠀

на життєвий цикл однієї пари джинсів потрібно 3500 літрів води;

одна футболка вимагає 2720 літрів;

викидаємо ми в середньому 40% речей, які навіть не вдягали;

природі шкодять пестициди та хімікати, які потрапляють у воду при вирощуванні бавовни і потім при фарбуванні тканин, і виділення шкідливих газів при виробництві синтетики і транспортуванні готових виробів.

Так, в 2015 році цей сектор промисловості викинув в атмосферу 1,2 мільярда тонн парникових газів – це більше, ніж за той же період виробили всі літаки і кораблі в світі.

На модну індустрію також припадає п’ята частина всього обсягу забруднення прісної води на планеті.

Fast fashion шкодить довкіллю не менше, ніж використання одноразового пластику…

Ось чому замість того, щоб іти в магазин за новими речами, екологічніше буде пошукати їх у секондах, соцмережах чи на барахолках, а ще можна мінятись одягом із друзями, використовувати тільки натуральні тканини.

Звичайно, я теж купляю нові речі, але вкрай рідко і дуже свідомо: 10 разів подумаю, чи насправді воно мені треба)

Переважно це білизна та хенд-мейд вироби друзів. Тому що творчість потрібно підтримувати!

Розумію, що такий стиль життя не всім підходить через особливості фігури чи якісь моральні переконання, тому не маю за мету вас переконувати чи, боронь боже, засуджувати, якщо ви думаєте по-іншому.

Просто ділюсь досвідом того, що можна красиво жити і так)

Насправді тут багато дискусійних питань, і немає єдиної точки зору щодо того, що ж насправді є екологічним та етичним. А будь-який фанатизм − сліпий і перекриває здоровий глузд)

ПІДГОТУВАВ

Nika

Перше, що помічаю, примандровуючи в гори – це тишу. Ні тобі рявкання машин, ні гарчання шуруповертів, ні сичання котлів та кондиціонерів. Лише ліс шумить силою не більше в 30 дб, тоді як норма для пересічного людського вуха складає 80-85 дб. Буває, звісно, з понеділка гуцули ґаздують коло смерек електропилками, чи мотоциклісти на вихідні окупують котрийсь з горбиків. Але це й близько не до порівняння з кількістю шумів, що їх доводиться толерувати у місті. Спекатись їх неможливо. По батареї не постукаєш, вони ж бо не галасливі сусіди. А тому давати раду проблемі краще власною усвідомленістю.

Не новина, що штучні шуми, себто ті, що йдуть від об’єктів, створених людиною, завдають шкоди здоров’ю. Комплекс таких болячок звуть шумовою хворобою. Вона головно вражає органи слуху, серцево-судинну та центральну нервову системи. Звідси головний біль, роздратування, зниження концентрації, безсоння. Шум активізує вироблення гормонів стресу: адреналіну, кортизолу, норадреналіну.

Цей процес не припиняється й уночі. Тривале перебування тіла в легких фазах сну порушує кров’яний тиск та викликає гіпертензію, а також зміщує циркадні ритми людини. У нічний час шум від 50 дБ підвищує рівень кортизолу та тиску в крові, що сприяє розвитку ішемічної хвороби серця та гострого інфаркту міокарда, інсульту, пошкодження клітин і запалення кровопосточальних судин. У людей, що працюють з промислово-виробничою технікою, з роками спостерігається часткова або ж повна втрата слуху. Відтак, якщо ваш працедавець не припантрував, украй важливо самому подбати про індивідуальні засоби безпеки – навушники та беруші. Тривале шумове тло дає поштовх психологічним змінам: провокує агресивні реакції на побутові фактори та збурює людей з посттравматичним синдромом.

Згідно з дослідженням ВООЗ від 2011 року, люди, що живуть поруч із аеропортами та навантаженими дорогами, частіше звертаються по психіатричну допомогу. Як завше, хочеться акцентувати на наймолодших, адже дослідження товкмачать про те, що повторюваний шум під час критичних періодів розвитку дитини напряму впливає на розвиток її мовних навичок: читання, аудіювання, письма.

Шумове забруднення, як відомо, впливає не лише на людей. Візьмемо за приклад морських тварин. Шум, мов ковдра закутує величезні території, тим самим перешкоджаючи рибам чи китам чути здобич, хижаків, одне одного та своїх малюків. Та пощо далеко бігти? Дослідження виявили, що пташки в гучних місцях співають на більш високих частотах. Рослинам, вочевидь, теж значно важче рости у забрудненому шумами середовищі.

ЯК ВБЕРЕГТИСЯ

Усе починається зі спостережливості до простору дому, рівня його звукоізоляції. Тут йдеться не лише про нові склопакети, мінвату та рулонну вінілову ізоляцію, але й про такі прості інструменти, як килимки та щільні фіранки. Найуважніше слід ставитися до побутової техніки, мінімізувати шум телевізорів, комп’ютерів, телефонів. Однак найголовніше – правильно відпочивати. Давати собі бодай годинку-дві тиші. Зцілюватися прогулянками до парку чи вилазками до лісу. У добу шумової та інформаційної грязюки, критично важливо дбати про себе, а відтак, маючи власну міцну емоційну опору, ділитися спокоєм та втіхою з рештою світу.

Авторка: Ніка Кричовська.

Автор фото: Назар Яжинський.

ПІДГОТУВАВ

Nika

Привіт, друзі. Нещодавно ми мали за щастя поспілкуватися з чернівецькими активістами – екорейдерами. Випитували про формат діяльності, щоденні виклики, колективні настрої та реакції містян.

А тому охоче ділимося з вами фрагментами бесіди.

Олександр Науменко – учасник та, як подейкують в команді, “духовний лідер” екорейдерів.

– Привіт. Розповіси про ініціативу?

Все почалося “just for fun”. Є у нас такий місцевий активіст – Артем Жук. Він якось запропонував прибрати сквер, котрий знаходиться коло мого дому. Я прожив у цьому домі 27 років,  а скверу ніколи не помічав.

Артем організував подію на фейсбук, запропонував мені долучитися. Зібралося близько 15 людей. Класно попрацювали, приємно й з користю провели час. А найстійкіші після цього пішли посидіти в кафешку. Виникла ідея: чому б не збиратися так кожної суботи. Це був кінець серпня.

Спершу ми користувалися елементарним онлайн-чатом, куди додавали друзів. Потім зробили сторінку на фейсбук і люди почали репостити, їм кортіло про нас дізнаватися.

У чаті ми організовували голосування, де саме будемо прибирати: якщо локація набирає найбільше голосів – ми робимо подію. От і все, дуже й дуже просто. Без жодних громадських організацій, без бюрократії. Люди приходять і прибирають.

Ми всі тут прості люди. Сюди приходить депутат районної ради, не пропіаритись, а просто допомогти. Сюди приходять керівники компаній, сюди приходять продавці. У нас в Чернівцях є така організація – “Ренесанс” – допомога наркозалежним. Вони теж долучаються. У них така собі терапія кожної суботи.

У нас точиться багато розмов про те, чи варто реєструвати громадську організацію. Це зручно тому, що можна залучати ґранти, робити цікаві громадські проєкти. Але моя думка полягає в тому, що тільки-но з’являться гроші – почнуться проблеми. Це зіпсує колектив. У нас є карта для донатів. Ми її завели півтора місяця тому й зібрали близько чотирьох тисяч гривень.

Чернівчани надсилають. І нам цього вистачає. Плюс у нас є ще будівничі фірми, котрі спонсорують мішки, небайдужі люди. От елементарно: людина працює на сервісі, дістала великі мішки для сміття й віддала нам.

Всі люди, котрі сюди приходять – працюють. Особливо, більшість людей мають сім’ї. Сім’ї – це діти, а діти – це вихідні дні, котрі треба проводити з ними. Тим не менш половину суботи люди проводять тут.

– А як у Чернівцях із сортуванням?

Із сортуванням у нас все дуже й дуже погано. Я, як маніакальний сортувальник, бачу, що немає допомоги. Те, що не ведеться просвітницька робота – діло ясне. Втім, у нас немає сортувальних станцій. Я своє сміття у сільпо збуваю. Вийшов нарешті на людей, котрі мені підказали, що все, що в сільпо здається – йде на переробку. Я своїм прикладом долучив близько десяти людей. Мені сказали: “Слухай я подивився, я зрозумів для чого це потрібно і тепер сортую”. Але місто ніяк не допомагає. Мер, котрого ми обрали, обіцяв побудувати сміттєпереробний завод. Але, як мені пояснили “наближені люди”, – це дуже важко реалізувати, там є свої бюрократичні моменти.

До нас, прикладом, прийшла людина, котра працює директором Спецкомунтрансу (Спецкомунтранс – займається транспортом, котрий вивозить сміття). Чоловік пояснив, що налагодити переробку в місті дуже складно. Тобто в цілому в чернівчан є з цим проблеми. На жаль, вони лежать каменем, який сунеться дуже важко.

– Що трапляється зі сміттям після еко-рейду?

Зазвичай його забирають комунальні служби та відвозять на полігон в Чорнівку (поряд з Чернівцями). Але, на жаль, в місті комунальні служби працюють вкрай погано, тож були випадки, коли сміття лежало кілька тижнів на тому ж місці, після того, як ми його зібрали.

– Сортування чи Нуль Відходів?

Сортування, яке веде до нуля відходів.

У мене все почалося з того, що я зацікавився сортуванням. Я сортувальник дуже молодий, і в цьому питанні досі до кінця не розібрався. Почав сортувати десь півтора роки тому. У нас є окремі контейнери для пластику і т.д. Для цього всього у мене вдома є одне маленьке відро на 40 літрів. Якщо раніше це відро заповнювалося за 2-3 дні, то зараз це відро заповнюється 2-3 рази на місяць. Тобто, гадаю, розуміння сортування приведе до нуля відходів. Повністю нуль відходів утілити неможливо. От до прикладу я  –  молодий батько. Маю справу з підгузками, котрі шкодять довкіллю. Є альтернативні багаторазові предмети гігієни. Але поки до цього дійде, доки людина зрозуміє, чому це важливо, пройде дуже багато часу. До нуля відходів прийти важко, але це поступово виходить шляхом того, що ми сортуємо. Вона бачить, що сортувати проблематично, а відтак думає “я не куплю ту пачку чіпсів, я краще куплю вагових у свій пакетик і  додому сміття не принесу.”.

– А як у Чернівцях ставляться до “еко-навіжених”?

Скажу чесно, ми вже звикли до дурних поглядів, дурних питань. На нас дивляться як на якихось фріків. Але люди підтримують нас: репостом, добрим словом, грошима. Тобто, коли бачиш, що тебе підтримують, коли на кожен рейд приходять нові люди – це мотивує.

– А що коли приходиш зі свою торбою на базар чи в крамницю?

Та взагалі проблем немає. Скажу чесно, мене типу як називають блогером. Мені не подобається це слово, але мені стало в кайф показувати, як я долучаю людей до еко-свідомості. У нас є Проспект Незалежності, а там – місця стихійної торгівлі. В мене там є троє знайомих дідусів, які продають власну продукцію: фрукти, молочку, консервацію. І ви не повірите, але я їх долучив до цього руху. Я своїм прикладом показую чому це важливо. Я беру капусту в свою банку, беру фрукти в мішечок. І мені ці дідусі сказали: “Уже за тобою повторюють”. Крім того, я у соцмережах зробив акцію  – таку собі колаборацію, то може й смішно звучить, але воно так є: всі хто прийде до цього дідуся зі своєю сіточкою, торбинкою, отримають знижку. Згодом дідусь поділився: “5 клієнтів було”. Тобто як мінімум люди цікавляться та долучаються. У нас просто немає відповідної інформації, держава не веде інформаційної кампанії. Це все роблять активісти. Такі от справи.

Вадим Ткач, затятий екорейдер.

– Привіт, Вадиме. Скажи-но: хіба цією справою не мають займатися комунальники?

Багато речей мають відбуватися інакше, але вони так не відбуваються. У радянському союзі нам прищепили те, що держава має за нас подбати. Такий патерналістичний лад. За нас мають щось зробити. Хтось колись придумав суспільний договір. Жан Жак Руссо це певне сказав: “Ми даємо владі податки, ми даємо їй право керувати нами, але влада має робити певні речі”. У світі не все працює як воно має працювати. І я прекрасно розумію, чому комунальні служби не виконують своїх обов’язків. Наша країна – це країна, що розвивається, комунальники отримують не золоті гори. Вони роблять свою роботу. Часами не так, як потрібно, але вони отримують не надто велику заробітну плату. Всього вони зробити не можуть. І тут вступаємося ми – екорейдери, намагаємося робити нашу частину роботи. Мені часом думається, що збоку наша діяльність виглядає, як боротьба Геракла з Гідрою. Він відрубував їй голови, але на місці однієї – виростало дві. І якщо дивитися на те, що роблять екорейдери суто в контексті прибирання сміття, то десь та воно й виглядає. Але, насправді, є більша і величніша місія в тому, що ми робимо.

Я собі постійно кажу, що екорейди – це про сім’ю. Це ком’юніті. Люди хочуть бути щасливими. Людина – тварина соціальна. Нам приємно і нам хочеться бути у середовищі. І звісно, нам не хочеться бути паскудними паскудниками. Хочеться знайти хороших адекватних людей. І от феномен екорейдерів в тому, що це різні люди, які об’єднані бажанням чогось більшого, якимсь благородством, думкою про довкілля. І мені це дуже подобається. Екорейди – це ще й про спорт. Ми тренуємося. Коли ми піднімаємо сміття, ми робимо зарядку. Ми нагинаємося, ми дихаємо свіжим повітрям, ми спілкуємося. Це прикольний лаунж. Це далеко не найгірші дві години з десятої по дванадцяту щосуботи. Ми постійно робимо якісь афтепаті після цього. Ми розважаємося. От певно в цьому й річ.  Ми не тільки збираємо сміття – ми розширюємося, про нас дізнаються, ми віримо в те, що ми робимо місію. Ми несемо меседж.  І як я люблю повторювати, характеризуючи діяльність екорейдерів, ми не лише боремося із засміченістю міста, ми боремося з людською байдужістю. Ось наш справжній ворог. І ми його успішно долаємо, роблячи те що ми робимо: піднімаючи пляшки, брудні поліетиленові пакети, одноразові стаканчики.

Ще нещодавно я дійшов до такого: наша спільнота настільки росте, що ми хочемо розвиватися в цьому. Раніше ми збиралися тільки по суботах. Тепер ще й по неділях. А ще у нас є такий внутряк – називається соло-рейд. Наші активісти помічають якусь засмічену діялнку. Вона може бути надто маленькою, аби кликати туди взвод екорейдерів (15-30 людей). Тому активісти прибирають одинцем. Ми публікуємо результати в соцмережах і це так нормально нас “бустає”. Як у Володарі Кілець, де Ґімлі з Леґоласом змагалися за те, хто більше орків закатрупить. От і у нас така гра з соло-рейдами. Принаймні я тут бачу невеличкий змагальний аспект.

Я до чого веду: ми розвиваємося. Тепер це і субота і неділя. Ми робимо інтерактиви, ми зустрічаємося окремо, нас стає більше. Воно росте, воно болить і воно кипить.

– Сортування чи нуль відходів?

Я б хотів нуль відходів, але це неможливо. Комерція з кожним роком дужчає, продакшн, суспільство споживачів. Виробники продукують речі, котрі швидко псуються, відтак треба купувати нові. Рідко хто затримується з телефоном довше ніж на 2 роки.

Це називається лінійна форма виробництва. Зробити так, щоб зламалося і купилося нове чимшвидше.

Тому я розумію, що нуль відходів – нереальний. Скоріш сортування. Але для цього треба щось робити. Потрібно писати гранти, відкривати лінії сортування і займатися цим.

– Дякую.

ПІДГОТУВАВ

Nika