Екобалак з екорейдерами

Екорейдери в Чернівцях

Привіт, друзі. Нещодавно ми мали за щастя поспілкуватися з чернівецькими активістами - екорейдерами. Випитували про формат діяльності, щоденні виклики, колективні настрої та реакції містян.
А тому охоче ділимося з вами фрагментами бесіди.

 

Олександр Науменко - учасник та, як подейкують в команді, “духовний лідер” екорейдерів.
 

- Привіт. Розповіси про ініціативу?


Все почалося “just for fun”. Є у нас такий місцевий активіст - Артем Жук. Він якось запропонував прибрати сквер, котрий знаходиться коло мого дому. Я прожив у цьому домі 27 років,  а скверу ніколи не помічав. Артем організував подію на фейсбук, запропонував мені долучитися. Зібралося близько 15 людей. Класно попрацювали, приємно й з користю провели час. А найстійкіші після цього пішли посидіти в кафешку. Виникла ідея: чому б не збиратися так кожної суботи. Це був кінець серпня.
Спершу ми користувалися елементарним онлайн-чатом, куди додавали друзів. Потім зробили сторінку на фейсбук і люди почали репостити, їм кортіло про нас дізнаватися.
У чаті ми організовували голосування, де саме будемо прибирати: якщо локація набирає найбільше голосів - ми робимо подію. От і все, дуже й дуже просто. Без жодних громадських організацій, без бюрократії. Люди приходять і прибирають.
Ми всі тут прості люди. Сюди приходить депутат районної ради, не пропіаритись, а просто допомогти. Сюди приходять керівники компаній, сюди приходять продавці. У нас в Чернівцях є така організація - “Ренесанс” - допомога наркозалежним. Вони теж долучаються. У них така собі терапія кожної суботи.  

У нас точиться багато розмов про те, чи варто реєструвати громадську організацію. Це зручно тому, що можна залучати ґранти, робити цікаві громадські проєкти. Але моя думка полягає в тому, що тільки-но з’являться гроші - почнуться проблеми. Це зіпсує колектив. У нас є карта для донатів. Ми її завели півтора місяця тому й зібрали близько чотирьох тисяч гривень. Чернівчани надсилають. І нам цього вистачає. Плюс у нас є ще будівничі фірми, котрі спонсорують мішки, небайдужі люди. От елементарно: людина працює на сервісі, дістала великі мішки для сміття й віддала нам.
Всі люди, котрі сюди приходять - працюють. Особливо, більшість людей мають сім’ї. Сім’ї - це діти, а діти - це вихідні дні, котрі треба проводити з ними. Тим не менш половину суботи люди проводять тут.

 

- А як у Чернівцях із сортуванням?


Із сортуванням у нас все дуже й дуже погано. Я, як маніакальний сортувальник, бачу, що немає допомоги. Те, що не ведеться просвітницька робота - діло ясне. Втім, у нас немає сортувальних станцій. Я своє сміття у сільпо збуваю. Вийшов нарешті на людей, котрі мені підказали, що все, що в сільпо здається - йде на переробку. Я своїм прикладом долучив близько десяти людей. Мені сказали: “Слухай я подивився, я зрозумів для чого це потрібно і тепер сортую”. Але місто ніяк не допомагає. Мер, котрого ми обрали, обіцяв побудувати сміттєпереробний завод. Але, як мені пояснили “наближені люди”, - це дуже важко реалізувати, там є свої бюрократичні моменти.
До нас, прикладом, прийшла людина, котра працює директором Спецкомунтрансу (Спецкомунтранс - займається транспортом, котрий вивозить сміття). Чоловік пояснив, що налагодити переробку в місті дуже складно. Тобто в цілому в чернівчан є з цим проблеми. На жаль, вони лежать каменем, який сунеться дуже важко.
 

- Що трапляється зі сміттям після еко-рейду?


Зазвичай його забирають комунальні служби та відвозять на полігон в Чорнівку (поряд з Чернівцями). Але, на жаль, в місті комунальні служби працюють вкрай погано, тож були випадки, коли сміття лежало кілька тижнів на тому ж місці, після того, як ми його зібрали.


- Сортування чи Нуль Відходів?


Сортування, яке веде до нуля відходів.
У мене все почалося з того, що я зацікавився сортуванням. Я сортувальник дуже молодий, і в цьому питанні досі до кінця не розібрався. Почав сортувати десь півтора роки тому. У нас є окремі контейнери для пластику і т.д. Для цього всього у мене вдома є одне маленьке відро на 40 літрів. Якщо раніше це відро заповнювалося за 2-3 дні, то зараз це відро заповнюється 2-3 рази на місяць. Тобто, гадаю, розуміння сортування приведе до нуля відходів. Повністю нуль відходів утілити неможливо. От до прикладу я  -  молодий батько. Маю справу з підгузками, котрі шкодять довкіллю. Є альтернативні багаторазові предмети гігієни. Але поки до цього дійде, доки людина зрозуміє, чому це важливо, пройде дуже багато часу. До нуля відходів прийти важко, але це поступово виходить шляхом того, що ми сортуємо. Вона бачить, що сортувати проблематично, а відтак думає “я не куплю ту пачку чіпсів, я краще куплю вагових у свій пакетик і  додому сміття не принесу.”.


- А як у Чернівцях ставляться до “еко-навіжених”?

Скажу чесно, ми вже звикли до дурних поглядів, дурних питань. На нас дивляться як на якихось фріків. Але люди підтримують нас: репостом, добрим словом, грошима. Тобто, коли бачиш, що тебе підтримують, коли на кожен рейд приходять нові люди - це мотивує.


- А що коли приходиш зі свою торбою на базар чи в крамницю?
 

Та взагалі проблем немає. Скажу чесно, мене типу як називають блогером. Мені не подобається це слово, але мені стало в кайф показувати, як я долучаю людей до еко-свідомості. У нас є Проспект Незалежності, а там - місця стихійної торгівлі. В мене там є троє знайомих дідусів, які продають власну продукцію: фрукти, молочку, консервацію. І ви не повірите, але я їх долучив до цього руху. Я своїм прикладом показую чому це важливо. Я беру капусту в свою банку, беру фрукти в мішечок. І мені ці дідусі сказали: “Уже за тобою повторюють”. Крім того, я у соцмережах зробив акцію  - таку собі колаборацію, то може й смішно звучить, але воно так є: всі хто прийде до цього дідуся зі своєю сіточкою, торбинкою, отримають знижку. Згодом дідусь поділився: “5 клієнтів було”. Тобто як мінімум люди цікавляться та долучаються. У нас просто немає відповідної інформації, держава не веде інформаційної кампанії. Це все роблять активісти. Такі от справи.


Вадим Ткач, затятий екорейдер.


- Привіт, Вадиме. Скажи-но: хіба цією справою не мають займатися комунальники?


Багато речей мають відбуватися інакше, але вони так не відбуваються. У радянському союзі нам прищепили те, що держава має за нас подбати. Такий патерналістичний лад. За нас мають щось зробити. Хтось колись придумав суспільний договір. Жан Жак Руссо це певне сказав: “Ми даємо владі податки, ми даємо їй право керувати нами, але влада має робити певні речі”. У світі не все працює як воно має працювати. І я прекрасно розумію, чому комунальні служби не виконують своїх обов’язків. Наша країна - це країна, що розвивається, комунальники отримують не золоті гори. Вони роблять свою роботу. Часами не так, як потрібно, але вони отримують не надто велику заробітну плату. Всього вони зробити не можуть. І тут вступаємося ми - екорейдери, намагаємося робити нашу частину роботи. Мені часом думається, що збоку наша діяльність виглядає, як боротьба Геракла з Гідрою. Він відрубував їй голови, але на місці однієї - виростало дві. І якщо дивитися на те, що роблять екорейдери суто в контексті прибирання сміття, то десь та воно й виглядає. Але, насправді, є більша і величніша місія в тому, що ми робимо.
Я собі постійно кажу, що екорейди - це про сім’ю. Це ком’юніті. Люди хочуть бути щасливими. Людина - тварина соціальна. Нам приємно і нам хочеться бути у середовищі. І звісно, нам не хочеться бути паскудними паскудниками. Хочеться знайти хороших адекватних людей. І от феномен екорейдерів в тому, що це різні люди, які об’єднані бажанням чогось більшого, якимсь благородством, думкою про довкілля. І мені це дуже подобається. Екорейди - це ще й про спорт. Ми тренуємося. Коли ми піднімаємо сміття, ми робимо зарядку. Ми нагинаємося, ми дихаємо свіжим повітрям, ми спілкуємося. Це прикольний лаунж. Це далеко не найгірші дві години з десятої по дванадцяту щосуботи. Ми постійно робимо якісь афтепаті після цього. Ми розважаємося. От певно в цьому й річ.  Ми не тільки збираємо сміття - ми розширюємося, про нас дізнаються, ми віримо в те, що ми робимо місію. Ми несемо меседж.  І як я люблю повторювати, характеризуючи діяльність екорейдерів, ми не лише боремося із засміченістю міста, ми боремося з людською байдужістю. Ось наш справжній ворог. І ми його успішно долаємо, роблячи те що ми робимо: піднімаючи пляшки, брудні поліетиленові пакети, одноразові стаканчики. 

Ще нещодавно я дійшов до такого: наша спільнота настільки росте, що ми хочемо розвиватися в цьому. Раніше ми збиралися тільки по суботах. Тепер ще й по неділях. А ще у нас є такий внутряк - називається соло-рейд. Наші активісти помічають якусь засмічену діялнку. Вона може бути надто маленькою, аби кликати туди взвод екорейдерів (15-30 людей). Тому активісти прибирають одинцем. Ми публікуємо результати в соцмережах і це так нормально нас “бустає”. Як у Володарі Кілець, де Ґімлі з Леґоласом змагалися за те, хто більше орків закатрупить. От і у нас така гра з соло-рейдами. Принаймні я тут бачу невеличкий змагальний аспект.
Я до чого веду: ми розвиваємося. Тепер це і субота і неділя. Ми робимо інтерактиви, ми зустрічаємося окремо, нас стає більше. Воно росте, воно болить і воно кипить.

 

- Сортування чи нуль відходів?


Я б хотів нуль відходів, але це неможливо. Комерція з кожним роком дужчає, продакшн, суспільство споживачів. Виробники продукують речі, котрі швидко псуються, відтак треба купувати нові. Рідко хто затримується з телефоном довше ніж на 2 роки.

Це називається лінійна форма виробництва. Зробити так, щоб зламалося і купилося нове чимшвидше.

Тому я розумію, що нуль відходів - нереальний. Скоріш сортування. Але для цього треба щось робити. Потрібно писати гранти, відкривати лінії сортування і займатися цим.


- Дякую.