У гості до "Зеленої Коробки"

Парубки

 

У своїх мандрах стараємося заблукувати до місць, що близькі нам за духом. А заразом і вам переповідати про людей-світлячків, що своєю працею та сяйвом рухають світ. Цього разу побували у Львові, де свою сортувальну станцію прилаштувала громадська організація “Зелена Коробка”. Досхочу натеревенились з командою, підхопили трохи їхнього запалу, котрим охоче поділимося й з вами, кульбабки.
Тож вйо до чтива.


Про організацію


Зелена Коробка - це соціальна екологічна ініціатива, що популяризує сортування та зменшення відходів. Над її з’явою у 2016-му попрацювали львівські активісти-пластуни.

“Ідея зародилася після сміттєвої кризи, коли на Грибовицькому сміттєзвалищі внаслідок обвалу й пожежі загинули люди. У місті на той час не було вивозу сміття, окрім того діялися політичні баталії мера й президента. У зв’язку з цим, було заборонено вивозити сміття на інші полігони. Воно просто накопичувалося. У 2019 році ми відкрили перше приміщення сортувальні, тут, на Заводській.” - розповідає Василь. 

 

Алгоритми роботи організації - прості та дієві. Зелена Коробка систематично здійснює вивози вторсировини. “Зараз у нас налагоджена співпраця з ОСББ, приватними будинками, дитсадками, фірмами, ТОВ.”

О 16:00 для еко-свідомого люду відчиняються двері сортувальні. Якщо ви допіру розпочинаєте свою “зелену виправу”, вас радо проконсультують та навчать. А якщо принесете сортовані відходи, ще й запропонують їх аналіз. На сортувальні приймають пластик, папір, тетрапак, скло, метал, однак усе ж трапляються відходи, що так чи інак потрапляють на сміттєзвалище.

“Є види пластику, що не переробляються з певних причин. Наприклад ПЕТ 1 приймаємо тільки у вигляді пляшок. З цього пластику роблять ще й контейнери для їжі та упаковки для побутової хімії. Такої тари ми не приймаємо, адже це пластик низької якості, котрий не підходить для переробки, відтак його не хочуть приймати переробники. Побутова хімія просочується в пластикові пори й унеможливлює переробку. Третій пластик - це, як правило, пластикові вікна. Він також містить токсичні домішки. Шостий пластик містить домішки хлору, він токсичний, а тому потребує замкненого циклу виробництва. В Україні зараз немає змоги його переробити. Сьомий та восьмий пластики - це мішані складні види, тому вони теж не переробляються. Десь можливо в Польщі чи в Німеччині воно знайде своє застосування, а у випадку з Україною це -  нерентабельно. У нас немає таких потужностей, тому доводиться відмовлятися. Небезпечні відходи ми передаємо ДП “Бондарівці” - Екобусові.”
 

“Зелена Коробка” акцентує на вагомості екологічної освіти, а надто - серед підростаючого покоління:

“Ми проводимо для них лекції безкоштовно, адже розуміємо, що це така собі інвестиція в майбутнє. Якщо діти навчаться сортувати, вони продовжуватимуть це робити. Значно простіше привити звички дітям, аніж умовно 40-річним мешканцям, котрі кажуть “для чого нам це все?”.

Ми організовували лекції наживо, але зараз перейшли в онлайн. Карантин не надто похитнув наші позиції. Втім, перші місяці локдауну були тяжкими, бо люди думали, ніби ми не працюємо. Кількість заявок зникала, містяни хвилювалися, бо не знали, що буде далі. Але ми продовжували діяльність і зараз активно працюємо. Під час вивозів приїжджаємо в масках. Мінімум контакту. Навпаки зручніше, бо людям не доводиться навантажувати маршрутки, везучи свою вторсировину.

У нас є блог, котрий тільки починає розвиватися. Пишучи цікаві статті, ми залучаємо нову аудиторію.
У нашій крамниці можна знайти навчальну карткову гру про сортування. Ми намагаємося просувати товари, які піддаються реюзу. Гра, прикладом, з картону. Контейнери для сортування також з переробленого картону.”

На сайті “Коробки” є крамничка, де можна придбати товари для екологічного побуту та зручні коробки для сортування вдома.

Минулоріч організація запустила фандрейзинг для переробки пінопласту.

“Нам вдалося назбирати 90 тисяч для запуску. Плануємо гранулювати пінопласт і шити мішки, м’які крісла.”


Про виклики та радощі еко-активістів

(...довга пауза...)

Василь:

“Ммммм.
Найбільша проблема - це локація сортувальні. Вона хоч і недалечко від центру, але складнодоступна і недружелюбна. Це не модний хаб, це “савєцька” руїна. І людей напевне може відлякувати.
Другий виклик - плинність кадрів. Люди приходять до нас поволонтерити чи попрацювати, натхненні ідеєю екології, але, коли йдеться про систематичну, монотонну, повторювану роботу, вони часом вигорають і припиняють цим займатись. Людей цікавить сортування, але коли йдеться про виконання більш систематичних обов'язків, як-от пресування, люди дають задню. У нас багато пресувальників змінилося, їм здається що це нецікаво, важко. Те саме з консультантами та вантажниками. Рутина рутина рутина. Люди втрачають мотивацію. Через це ми намагаємося урізноманітнювати завдання.
У мене завжди нові й цікаві завдання. Для мене це можливість довести, що ми можемо організувати успішне екологічне підприємство у Львові. Ти стикаєшся з викликами, тобі важко, ти стресуєш, не знаєш що робити. Щось йде не так, щось ламається, щось перекручується. Але загалом це постійно новий досвід і воно драйвить. Я думаю це також драйвить нашого керівника - Ілька. Він мені розповідав, що у нього були складні емоційні моменти. Але він розумів, що має це перебороти, пройти, стати сильнішим. У тебе є випробування - ти можеш опустити руки або плюнути, ніхто нікого не тримає. Ти можеш сказати “ все я не хочу”, піти й не брати слухавку. А можеш не піти і зробити щось вартісне. Я помітив, що особливо цінними для нас є люди, які помічають місійність компанії, тобто розуміють, що ми не просто заробляємо гроші, а вчимо львів’ян сортувати. Це наша екологічна й соціальна складова. Коли ми на ній наголошуємо, і коли люди відчувають її, вони готові працювати, навіть позаурочно. Тому що вони запалені цією ідеєю. Таких людей складно знайти, але коли ми їх таки знаходимо, вони стають кістяком команди. Такі люди цінні, тому що наші клієнти теж помічають цей запал. І вони нам про це говорять.”

 

Юрій:


“Є одна проблема, я вам скажу чесно. Це громадська організація. Перед виборами всі страшенно допомагають громадській організації. “Боже, та любе, та ми тут вам зараз зірочку з неба, місяць на шапку одягнемо. Будете ходити тут намбе ван!” Вибори пройшли, поговорили, погомоніли, забули тихенько. Чому допомагають реальному бізнесу? Тому що реальний бізнес - це реальні гроші. А у нас гроші які? А ніякі. Ну, ми хочемо зробити місто чистішим для початку. В майбутньому може й будуть наслідувати. Це ж приклад, ви розумієте. Не кожне місто має таку організацію, а сміття вивозять в кожному місті.”
 

Про керівника “Зеленої Коробки” Ілька з вуст водія Юрія.

“Ілько в команді, як двигун. Такий собі колінчастий вал, котрий приводить усе у рух.
Я прийшов у команду чисто випадково. Ілько - це виховник мого сина. Мій син його дуже любить. Діти його люблять. Вони його сприймають як свого. Він дуже грамотний розумний хлопець. Моя дружина також дуже любить Ілька. Це вона мені постійно товкмачила: “зелена коробка, зелена коробка, Ілько заснував, Ілько заснував”.

 

[Інтервенція Сашка: “Хтось печиво буде?”.]

“І от якось ми їхали разом, розговорилися з Ільком. Організація вже натоді функціонувала, крафтера великого купили. Вони довго його ставили на ноги. А я кажу, мовляв, хлопці, якщо потрібно допомога - звертайтеся. З технічною підтримкою: щось підкрутити, з електрикою допомогти. А потім Ілько спитав, чи можете ви поїздити, бо у нас проблема з водієм. Я поїздив з ними кілька разів. І от кілька разів - вже більше року. То такий, знаєте, плюс великий у мене, бо я спілкуюся з молодими людьми. Їхнє бачення - інакше, ніж моє. Мені з ними цікаво. Але разом з тим я розумію, що й до якоїсь хорошої справи долучився. Я ж дитя савєтскава саюза. Шо я доброго у своєму житті зробив? Ну в піонерах був, шо ше доброго зробив, такого чогось надзвичайного..? Ну нічого. А зараз діти мають можливості. Мені дуже сподобалася ідея “Зеленої Коробки”, я вирішив, що треба взяти участь. І отак я дотепер з ними. Ми з Ільком якось їхали, я кажу: “Ілько, шукайте водія”. А він сміється й питає “нашо”, ми вже маємо водія. І отака в нас зундер команда.
Ілько - це рушійна сила. Його можна порівняти, знаєш, з таким локомотивом, який тягне а ше й пхає.  Від нього віє позитивом, він людина, котра притягує до себе, він - магніт. Коли дивишся його онлайн семінари, тобі хочеться його послухати. Він цікавий співрозмовник. Можна багато знати й не вміти це викласти. Собака страшенно розумний, але нічого сказати не може, просто гавкає і все. Є люди, які не знають, але можуть розказати, і ти повіриш, що він знає. А є люди, такі як Ілько: і знають, і вміють викласти. Він може прийти й пакети носити. Він не буде стояти дивитись. У нього якщо щось буде під ногами лежати, він не буде розказувати “ей, чо ти там стоїш, візьми й перенеси”. Він візьме й поставить там де має бути. Ілько є, і коробка розвивається. Ми мали два локдауна й вижили.”


“Зелена Коробка” - це передовсім сім’я. Світлі голови й запопадливі руки, об’єднані однією місією. Такі ініціативи, подібно паросточкам, проростають щораз у новому місті і з часом метаморфують у дужі дерева. Тож зичимо їм енергії, аби вони й надали осяювали люд своїм світелком.


Підтримати організацію можна й варто тут.

А копицю доброго матеріалу присвяченого сортуванню  - тут.

 

Дякуємо, що читаєте нас.
З любов'ю до світу та вас у ньому, Екоґвалт.