26 вересня в Києві провели Кліматичний марш – мирну ходу, метою якої є привернення уваги до кліматичної кризи. Учасники акції пройшли від Михайлівської площі, через Майдан Незалежності, Європейську площу до Верховної ради, щоб нагадати владі про зміну клімату та природні катаклізми, пов’язані з нею.
У марші, який влаштувала організація з охорони навколишнього середовища “Екодія”, взяли участь кілька тисяч активістів. Вони тримали плакати: «Капіталізм – це екокатастрофа», «Зміни систему, а не клімат», «Чисте повітря замість чистих прибутків», «Час діяти – планета в небезпеці», «Бунтуй, кохай, клімат захищай», «Майбутнє – не завтра, воно вже сьогодні», “Тваринництво вбиває планету та тварин”, “Тікати не буде куди”, “Наші податки – на захист клімату”, “Збивай температуру – приймай зелені ліки”, “Обирай еко замість его!”, “68% хребетних зникло. Ми наступні?”, “Навколишнє середовище в пріоритет!”. Були навіть гасла в жартівливій формі на кшталт: “Ця планета вже гарячіша за молодого ДіКапріо”, які точно вріжуться у пам’ять.
І поки ми можемо згадати молодого ДіКапріо, то молоду і чисту планету згадати стає все важче й важче. Тому стільки людей і виходять на Кліматичні марші. Вони вимагають збільшення фінансування у Держбюджеті на заходи зі скорочення викидів парникових газів, адаптації до зміни клімату та природоохоронні заходи, а також відмовитися від «брудної енергетики та промисловості».
Надворі 2021 рік. Рік, що стрімко несеться і разом з тим несе нашу планету в прірву, вибратися з якої стає все складніше. У соцмережах гуляє стаття про українських полярників зі станції “Академік Вернадський”, котрі підтримали кліматичний марш, що відбувся 26 вересня в Києві. Вони обрали для фото літній одяг, щоби підкреслити аномальність тих процесів, які відбуваються в унікальних екосистемах Антарктики, і привернути увагу до цієї проблеми. За останні 50 років середня температура на континенті зросла на + 3 С⁰ — це приблизно, як різниця клімату між Україною та Скандинавією.
Зараз ми можемо пишатися людьми, яким не байдужа доля нас всіх. Проте так було не завжди. Де ж був початок? Хто і коли першим звернув увагу на проблеми, що тоді тільки починали з’являтися на горизонті?
Це сталося в 1965 році. Тобто, майже 60 років тому. Заговорили про це вчені Консультативного комітету президента США з науки. Вони висловили занепокоєння щодо “парникового ефекту” та припустили, що підвищення температури в атмосфері було викликано накопиченням вуглекислого газу. Однак минули роки, перш ніж це питання з’явилося у всіх на вустах.
Щоб звернути на це увагу, почали проводити День Землі, дебютом якого став весняний день 22 квітня 1970 року. Організатори хотіли підвищити обізнаність про такі проблеми, як забруднення та токсичні відходи. День Землі став глобальною подією з 1990 року, коли 200 мільйонів людей у 141 країні об’єднують свої зусилля, щоб спонукати людей бути уважнішими до тендітного й вразливого довкілля планети Земля.
Наприкінці 1980-х років відбувся ряд посух та була зафіксована рекордна спека, яку вчені пізніше назвали найбільшою за всю історію людства. Саме з цього моменту про глобальне потепління заговорили всі.
У 1988 році ООН заснувала свою Міжурядову групу з питань зміни клімату (IPPC). Група експертів отримала завдання оцінити питання щодо зміни клімату та надавати урядам актуальну інформацію. Запуск IPPC став великим кроком на шляху до того, щоб всі країни світу спробували об’єднатися щодо спільної мети: боротися із загрозою глобального потепління. Десятиліттями пізніше, у жовтні 2018 року, саме IPPC повідомила, що світу залишилося лише 12 років, щоб зменшити масштаб кліматичної катастрофи до того, як її наслідки стануть незворотніми. А тоді привіт, “Ідіократія” (автор статті радить до перегляду цей фільм, який змусить зробити переоцінку пріоритетів, якщо цього досі з Вами не сталося).
Згодом відбувся Саміт Землі в Ріо – міжнародна конференція з питань сталого розвитку, проведена ООН у 1992 році, де встановили низку принципів покращення та захисту навколишнього середовища, прийнятих 178 країнами.
Це були перші випадки, коли питання економіки, клімату та міжнародного розвитку були розглянуті разом, але після того саміт, на жаль, не переглядався ще 20 років аж до червня 2012 року.
У 1997 році розвинуті країни зібралися в Кіото (Японія), щоб узгодити історичний кліматичний план – це була перша угода між країнами, яка передбачала скорочення викидів парникових газів. Міжнародний договір отримав назву “Кіотського протоколу”: зобов’язання промислово розвинених країн скоротити викиди в середньому на 5% до періоду 2008. Хоча існували значні відмінності щодо цілей для окремих країн. У 2000-х роках масштабні демонстрації із закликом вжити заходів щодо зміни клімату стали регулярними подіями. Між 2000 та 2019 роками з нами трапилися дев’ять найгарячіших років, коли-небудь зареєстрованих. Це призвело до заснування міжнародних груп впливу, таких як 350.org – організації, яка організовує кліматичні рухи.
Як у світі повелося, молодь завжди активніше реагує на події у світі. Так у 2011 році студенти США, потім Великобританії, а згодом і всього світу почали виступати з мітингами та маршами, спрямованими на припинення використання викопного палива в університетах. Рух продовжив свій шлях, і на початку 2020 року на його рахунку було чимало університетів, котрі відмовилися від викопного палива.
Ця проблема не обійшла стороною й митців. Народилися численні скульптури, картини, книги, фільми, покликані висвітлити головну проблему людства. З 2018 року до них долучилися й великі бренди одягу, які взяли на себе зобов’язання бути більш еко-свідомими.
У цій історії велику роль відіграла й продовжує відігравати школярка Грета Тунберг. У 2018 році вона оголосила про свій перший шкільний страйк, сидячи одна біля парламенту Швеції та протестуючи проти бездіяльності щодо кліматичної кризи. Тунберг закликала лідерів серйозно поставитися до кліматичних дій, якщо вони хочуть, щоб діти навчалися заради свого майбутнього. Її дія викликала глобальний рух під керівництвом школярів, які регулярно виступали по п’ятницях під прапором “П’ятниці для майбутнього“, тоді як Тунберг після її вірусних виступів перед політиками у всьому світі була номінована на Нобелівську премію миру.
Шум, спричинений пресою, також є вагомим внеском у страйках. Чим більше людей беруть участь, тим гучніший «гул» і, відповідно, більший інтерес медіа до справи. Поширення ідеалів руху має важливе значення для підвищення обізнаності населення, а наявність союзників у засобах масової інформації є надзвичайно важливою для цього. Страйк може мати великий вплив на формування політики. Тобто, політики схильні прислухатися до того, що вимагають маси, зрештою, це ж виборці. Чим більший страйк, тим більше шансів отримати місце в політичних програмах. Зрештою, напередодні виборів політики серйозно ставляться до цих дій.
Тож чи є майбутнє у нашої планети? Однозначно, якщо не залишатися байдужим, крокувати у ногу з часом та адаптовуватися до змін навколо. Залишайтесь еко-френдлі 🙂
Авторство: Веркалець Ірина