Category: Статті

 Авторка матеріалу – Ніка Кричовська

Чи стикалися ви коли-небудь у своєму житті з несправедливістю? Звісно ж, що за безглузде питання. У цій статті ми хочемо розповісти про недбалість зі сторони міської влади, з якою нам довелося зіткнутися.

   Як діє громадський бюджет
До початку повномасштабного вторгнення у Коломиї діяла функція громадського бюджету. Це означало, що кожен житель рідного міста мав право взяти участь у розподілі коштів місцевого бюджету через власний соціальний проєкт. Головна умова: він повинен стосуватися всіх мешканців та мати інфраструктурний напрям. Тобто, це міг бути простір для відпочинку чи організація дозвілля населення, заходи з енергозбереження, покращення екологічної ситуації та інші суспільно-корисні соціальні проекти. Кошти виділялися для малих (до 400 тис. грн.) та великих проектів (від 400 тис. грн. до 1 млн. грн.). Фінансування отримував проєкт, що набирав найбільшу кількість голосів мешканців. Звучить як ідеальний приклад прямої демократії, чи не так? Здається, кращого прикладу партнерських відносин з органами місцевої влади і не придумати. Тож розберімося далі.

   Опис проєкту
У 2020 році ми подали проєкт з закупівлі сортувальних баків для сміття. Заручившись підтримкою Space Up, за місяць зуміли донести важливість сортування сміття для мешканців. Мешканці віддали більшість своїх голосів за наш проєкт, а отже, він переміг. Планувалось витратити 330 тис. грн. для закупівлі баків трьох типів: для скла, макулатури та пластику. Був оголошений тендер — обов’язкова процедура для державних органів влади щодо проведення публічних закупівель. Планували закупити 7 комплектів сортувальних баків на оголошену вартість. В результаті, виконавчому комітету вдалося купити 12 комплектів сортувальних баків за ці ж кошти. В Україні існує система ProZorro для висвітлення тендерних процесів та мінімізації ризиків корупційного впливу. Тендерну закупку сортувальних контейнерів можна переглянути тут.

   Виконання умов проєкту владою
Доставка сортувальних баків була здійснена в період до 30 червня 2021 року. До вересня 2021 року вони були на балансі виконкому, після чого передані комунальному підприємству “Полігон екологія”. Сортувальні контейнери отримали, скоро розкладемо у громадських місцях і у нас буде сортуватись сміття, еге ж? Ми теж так подумали, але далі ще цікавіше.

Ми зверталися до комунального відділу міської ради з приводу проведення конкурсу на обслуговування цих баків. На що отримали відповідь, буцімто у них не проводять таких конкурсів. Що ж, нехай. Звернулися до КП “Полігон Екологія” з питанням чи будуть вони обслуговувати їх. На що отримали відмову і запевнення нас у тому, що “Полігон Екологія” займається тільки вивезенням сміття, а не вторинною сировиною. Моя хата скраю, а сміття хай хоч гора буде, ми не займаємося вторсировиною. Що це, як не недбальство? “Куди подінуться контейнери?”, — спитаєте ви. Залишаться на балансі комунального підприємства, звісно ж.

   Про оренду баків
В нашому місті є підприємці та підприємиці, які можуть взятися за обслуговування цих баків. Є небайдужі люди, які готові робити це за власні кошти. Наступним логічним кроком мало б стати проведення конкурсу на обслуговування, де стало б прозоро видно, хто може займатися сортуванням та вивезенням сміття з цих баків. А оскільки вони знаходяться у власності комунального підприємства, ми запитали чи могли б вони надати нам їх в оренду після проведення конкурсу. На що нам відповіли, що так, вони можуть, не робитимуть ніякої націнки, проте, прийдеться кожного місяця сплачувати амортизаційні витрати, що становлять 6500 грн в місяць за 36 штук (12 комплектів) сортувальних контейнерів. Так цього вимагає закон.

Як наслідок, зараз ці баки знаходяться на складі комунального підприємства і чекають на свою кращу долю. Якщо ми не втрутимося, то на них чекає експлуатація як звичайних баків для сміття. Після стількох докладених зусиль віддавати їх на поталу байдужим людям нам не хочеться.

   Думка юриста з приводу нашої проблеми

Тому ми задали декілька питань юристу, який пояснить нам, що ми можемо зробити у даній ситуації.

   Чи можемо ми зробити так, щоб Міська рада зробила конкурс на обслуговування баків вторсировини? Чи можливо їх надати в оренду? Якщо так, то за яку ціну?

Відповідно до п. 10,11,12 ч. 1 ст. 1 Закону України (надалі – ЗУ) «Про оренду державного та комунального майна» оренда – речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов’язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк; орендар – фізична або юридична особа, яка на підставі договору оренди бере майно у користування за плату на певний строк; орендодавець – юридична особа, яка на підставі договору оренди передає майно у користування за плату на певний строк.

Виходячи зі змісту ч. 5,6 ст. 2 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» оренда здійснюється на основі принципів законності, відкритості та прозорості, рівності та змагальності, державного регулювання та контролю, врахування особливостей об’єктів державної та комунальної форм власності, захисту економічної конкуренції, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, повного, своєчасного, достовірного інформування про об’єкти оренди та порядок передачі їх в оренду, забезпечення конкурентних умов оренди та інших видів договорів. Галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами.

В ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» визначено наступний перелік об’єктів оренди: єдині майнові комплекси підприємств, їхніх відокремлених структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини); інше окреме індивідуально визначене майно; майно, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) (далі – майно, що не увійшло до статутного капіталу), а також майно, заборонене до приватизації, яке може при перетворенні державного підприємства в господарське товариство надаватись такому товариству на правах оренди; майно, щодо якого до статутного капіталу внесено право господарського відання на майно; майно, закріплене на праві господарського відання за акціонерними товариствами та їхніми дочірніми підприємствами у процесі їх утворення та діяльності, – без права викупу та передачі в суборенду орендарем.

В ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що суб’єктами орендних відносин є: орендар, орендодавець, балансоутримувач, уповноважений орган управління, представницький орган місцевого самоврядування або визначені ним органи такого представницького органу, Кабінет Міністрів України або орган державної влади, визначений Кабінетом Міністрів України.

У статті 6 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» врегульовано порядок передачі майна в оренду. Виходячи зі змісту цієї статті, ініціаторами оренди майна можуть бути потенційний орендар, балансоутримувач, уповноважений орган управління та/або орендодавець.

Потенційний орендар, зацікавлений в одержанні в оренду нерухомого або індивідуально визначеного майна, звертається до орендодавця із заявою про включення цього майна до Переліку відповідного типу згідно з Порядком передачі майна в оренду. Орендодавець протягом трьох робочих днів з дати отримання відповідної заяви передає її балансоутримувачу такого майна.

Балансоутримувач може прийняти рішення про намір передачі майна в оренду за власною ініціативою, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач. Відсутність погодження або відмови у погодженні уповноваженого органу управління протягом 40 робочих днів з дати направлення звернення балансоутримувача про таке погодження вважається погодженням уповноваженого органу управління рішення балансоутримувача про намір передачі майна в оренду.

У разі якщо ініціатором оренди майна є орендодавець, такий орендодавець звертається до балансоутримувача майна із заявою про включення цього майна до Переліку відповідного типу відповідно до Порядку передачі майна в оренду. Прийняття рішення балансоутримувачем про намір передачі майна в оренду та погодження такого рішення відбуваються у порядку, встановленому частиною другою цієї статті. У разі якщо ініціатором оренди майна є уповноважений орган управління, то такий уповноважений орган управління надає балансоутримувачу рішення про доцільність передачі майна в оренду, яке є погодженням уповноваженого органу управління рішення балансоутримувача про намір передачі майна в оренду.

Щодо ціни, слід звернути увагу на пункт 14 Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 28.04.2021 р. «Деякі питання розрахунку орендної плати за державне майно», виходячи з якого, розмір річної орендної плати у разі оренди іншого окремого індивідуально визначеного майна (крім транспортних засобів) встановлюється на рівні 12 відсотків вартості об’єкта оренди (+амортизаційні витрати).

Згідно з абз. 6 п. 52 Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 28.04.2021 р. «Деякі питання розрахунку орендної плати за державне майно», якщо об’єктом оренди є окреме індивідуально визначене майно (крім транспортних засобів), то розмір стартової орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати. Розмір стартової орендної плати для транспортних засобів визначається згідно з абзацами першим – п’ятим цього пункту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» вартістю об’єкта оренди для цілей визначення стартової орендної плати є його балансова вартість станом на останнє число місяця, який передує даті визначення стартової орендної плати.

Балансоутримувач потенційного об’єкта оренди обов’язково здійснює переоцінку такого об’єкта у разі, якщо: у об’єкта оренди відсутня балансова вартість або залишкова балансова вартість об’єкта оренди дорівнює нулю або залишкова балансова вартість об’єкта оренди становить менше 10 відсотків його первісної балансової вартості (балансової вартості за результатами останньої переоцінки).

Чи має значення те, хто буде їх обслуговувати, якщо вони знаходяться на балансі КП «Полігон Екологія» та заявка з приводу громадського бюджету наголошувала про роздільне сортування сміття?

Оскільки Ви перемогли в громадському бюджеті, то на підставі рішення Коломийської міської ради здійснювали закупівлю в межах вашого проекту і ви можете наголошувати на тому, що предмет закупівлі повинен використовуватись виключно для цілей, які передбачених проєктом.

Проаналізувавши ситуацію, можна виділити наступні аргументи:
перемога проектної заявки, у якій наголошувалось на вищезгаданому; рішення Коломийcької міської ради; наявність закупівлі, яка була націлена на виконання проєкту.

Якщо формувати договір про обслуговування баків, то між якими сторонами він має бути підписаний?

Предмет договору буде знаходитись на позабалансовому активі Вашої організації.
Договір підписується між балансоутримувачем та орендарем (переможцем конкурсу).

Отже, юридично у нас наполовину зв’язані руки. Єдине, що залишається – продовжувати діалог та намагатися здобути згоду КП “Полігон Екологія” на пом’якшення умов оренди. У нас є право наголошувати на тому, що баки для сортування сміття, мають використовуватись саме для сортування і нічого іншого, бо це і було ціллю проєкту. Цим ми і продовжимо займатися.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety . Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу»

      Зовсім нещодавно ми опублікували статтю про Законодавство України та відходи, у якій йшлося про запровадження європейського шляху поводження з відходами по всій Україні. Коли ми захотіли дізнатися, як просувається вся ця затія, інформації спочатку, на жаль, не знайшли. Та зовсім нещодавно все ж натрапили, тож поділимося й з вами.

     Громадська організація “Батарейки, здавайтеся!” (українська громадська соціальна ініціатива, діяльність якої спрямована на впровадження культури належної утилізації небезпечних побутових відходів в Україні, популяризацію збору відпрацьованих елементів живлення, їх переробки та поширення ідей соціального підприємництва в цій галузі) на початку цього місяця у своєму Фейсбуці оприлюднила допис про те, що розпочинає збір підписів під листом Президенту та депутатам Екокомітету, щоб зрушити з місця сміттєву реформу в Україні. Значить, реформа стоїть на місці, а отже  – щоб щось отримати, потрібно вжити заходів. 

     Нагадуємо, що закон може допомогти розставити сотні тисяч сміттєвих контейнерів для роздільного збору відходів по всій країні та зрушити сферу переробки з місця. Причинами затримки впровадження реформи, за словами організації, є суперечки між бізнесами та муніципалітетами, які будуть залучені в процес створення системи збору та переробки упаковки. Але проблема в тому, що поки вони сперечаються, інші галузеві реформи, як, наприклад, Закон України про відходи батарей та акумуляторів, не можуть бути ухвалені. Саме тому “Батарейки, здавайтеся!” вимагають лідерської позиції від Президента України та депутатів-представників Екологічного комітету Верховної Ради: провести публічний процес ухвалення поправок та проголосувати за рамковий Закон про Відходи у 2 читанні до кінця року, щоб розблокувати решту реформ. 

     Через 5 днів 51 громадська організація та 802 небайдужих українця з усіх куточків країни приєднались до їхнього звернення розблокувати сміттєву реформу. 12 листопада, попри 1400 підписів українців, депутати все одно блокували процес розгляду на підкомітеті Верховної Ради. Тому “Батарейки, здавайтеся!” запрошували представників організацій спільноти та всіх охочих долучитись до перегляду засідання Громадської Ради при Мінекології, під час якого потрібно нагадати про закон та з’ясувати причини затримки впровадження реформи.

     Також організація нагадала основну ідею реформи, яка могла би врятувати Україну від безкінечного захоронення відходів. Вона полягає в тому, щоб:

• зобов’язати виробників та імпортерів товарів самостійно організувати їх збір та переробку, заклавши вартість переробки в ціну товарів (як у Європі);
• зробити високий та прозорий тариф на захоронення відходів на звалищах чи на спалювання, який включає екологічні заходи на цих об’єктах підвищеної небезпеки;
• контролювати весь цей процес, щоб унеможливити псевдоутилізацію та порушення.

     Цей процес давно пройшла Європа, він базується на більш ніж 30-річному досвіді наших західних сусідів. Та проблема в тому, що частині компаній, які зараз володіють полігонами/звалищами та вивозять комунальне сміття в Україні, така реформа не вигідна. Вони хочуть залишити розрахунок вартості вивезення відходів таким ж непрозорим, яким він є зараз, і монополізувати весь потік сміття на свої підприємства, за рахунок чого ще більше підвищити тариф для людей.

     Що з цього вийде – будемо стежити. Та ми радимо не тільки спостерігати, а й брати активну участь у творенні майбутнього нашої країни. “Батарейки, здавайтеся!” втілюють реформу, щоб за збір та переробку батарейок платили їх виробники з доходів від продажу (як це працює у Європі), та вже зараз створюють можливість для відповідальних компаній збирати батарейки у своєму офісі на гарантовану переробку – проект “Коробочки”: 1 коробочка рятує до 8 000 м² землі від безповоротного забруднення токсичними речовинами та коштує 5000 тис. грн. У вартість Коробочки входять: переробка 10 кг батарейок на заводі GreenWEEE в Румунії; спеціалізована картонна коробочка на 10 кг батарейок, яка брендується логотипом компанії, що обирає проект Коробочки для обслуговування; вивіз батарейок кур’єром, коли коробочка стає наповненою.

     Життя стає більш свідомим, коли розумієш, що від тебе залежить багато, що висловлені публічно думки, підтримка, дії мають-таки значення як для тебе особисто, так і для держави та планети. Не здавайтеся!

Сайт організації “Батарейки, здавайтеся!” — http://batareiky.in.ua/post/boxes 

Сторінка у Фейсбуці “Батарейки, здавайтеся!” — https://m.facebook.com/batareiky/

Посилання на збір підписів під Публічним зверненням до Екологічного комітету Верховної Ради та Президента — https://docs.google.com/forms/d/1knmVGWETsKS0hxZQKKX5f9XR2N5HwuhOG4sj-g2pDek/viewform?fbclid=IwAR1_1NZrTtppepCXKyrkgyKUSXJc6mGs7Cx8vwelnCAc1g1DT1ijdyq76Lk&edit_requested=true 

ГО “Екоґвалт”

   Перше питання, яке виникає, коли прочитати цей заголовок: “Навіщо Україні вторинна сировина і куди поділась перша?”, що буде абсолютно справедливим зауваженням. Справа в тому, що в нас не вистачає вторинної сировини для ефективної переробки на заводах. Так, вам не почулося: не вистачає. У той час, як страшенні кучугури сміття збираються і утворюють нові поселення, в котрих, чесно кажучи, можна й заблукати, і Чугайстера зустріти. 

     У питанні імпорту вторсировини ми схожі трішки на Швецію. Але зовсім трішечки, бо в них переробляється понад 99% відходів, і ще майже 700 тисяч тонн сміття імпортується з інших країн. Шведські родини окремо збирають папір, пластик, метал, скло, електроприлади, лампочки та батарейки. В окремі контейнери викидаються інші побутові відходи. Усе це переробляється й використовується повторно або йде на добрива. А в нас буквально в кожній родині все сміття йде в одне сміттєве відро, а далі – байдуже. Хоча є, звичайно, люди, які теж займаються сортуванням, проте вони зазвичай зустрічають ще одну проблему: один сміттєвий бак на вулиці, куди й піде все відсортоване сміття. Єдиними місцями, звідки можна отримати відсортоване сміття, є сортувальні контейнери на прибудинкових територіях, сортувальні лінії на полігонах. Однак не всі мешканці спішать сортувати сміття, і не всі відходи вдається відсортувати на полігонах. Звідси випливає ще одна біда – відсутність культури збору й сортування сміття. На жаль, через низький рівень життя та недостатнє систематичне інформування людей, проблема сортування відходів більшості здається чимось далеким і незрозумілим. 

     То як працює система вторинної переробки в Україні?

Картонно-паперові заводи, склозаводи, підприємства, що переробляють полімери й пластик завантажені приблизно на 70%, а решту доводиться імпортувати з інших країн. За п’ять місяців 2021 року Україна імпортувала майже 135 тис. тонн макулатури, 22 тис тонн відходів пластмас та понад 5 тис тонн склобою, повідомили в “Укрвтормі”. У грошовому вимірі це майже 1,2 млрд грн.

     В Україні діють 17 підприємств з переробки макулатури, 39 – з переробки полімерів, 19 – з переробки пластикових пляшок, 16 – з переробки склобою. 

     Лише одне підприємство в Україні займається виготовленням офсетного (книжково-журнального) паперу, для якого потрібна первинна целюлоза. Усі інші використовують відсортований папір, а первинна целюлоза для них – допоміжний матеріал, який додають до основної маси. Україна імпортує макулатуру з Польщі, Словаччини, Румунії, Угорщини, Молдови, Латвії, Чехії, Росії та Білорусі. Попри те, що ціни на сировину, у тому числі й на вторсировину, зросли, макулатура залишається економічно вигіднішою, ніж целюлоза.

     “Полігрін” є найбільшим в Україні підприємством, яке займається вторинною переробкою поліетилену. Рециклінговий завод у Фастові, який працює з 2014 року, переробляє понад 800 тонн відсортованої сировини за рік. З неї виготовляють пакети для сміття, які продаються під брендами “Фрекен Бок” та Vortex. Майже 90% сировини – українська, решту, проте, доводиться закуповувати в ЄС, оскільки її не вистачило в Україні через відсутність сміттєпереробних заводів. На інших підприємствах ситуація гірша, тому доводиться налагоджувати співпрацю з промисловими клієнтами чи асоціаціями зі збору й сортування сміття та виконувати функцію сміттєпереробних заводів самим компаніям і закуповувати більше сировини для переробки за кордоном. Імпортують пластмасові відходи зазвичай з Польщі, Білорусі, Словаччини, Чехії, Угорщини, Росії, Болгарії, Естонії та Румунії. 

     Скла для переробки в Україну ввозиться найменше. З початку 2021 року країна імпортувала 5 тис тонн цієї сировини на 9,8 млн грн, в основному з Білорусі та Латвії. Виготовлення продукції з вторинної сировини більш вигідне й для бізнесу, і для споживачів. Коли переробляється склобій, економія електроенергії становить близько 30%, використовується менше каустичної соди, піску, тому, звичайно, вигідніше переробляти вторсировину. Утім є ще один нюанс: підприємства переробляють рівно стільки, скільки їх продукції готові купляти на ринку. 

     Тому, як бачимо, ще є над чим працювати. Проблем достатньо. Та знаєте, власна ініціатива, “запарювання” над тим, куди здати відсортовані відходи, та головне – терпіння неодмінно зроблять свою справу, і Україна маленькими кроками дійде до культури сортування сміття. А поки іде, потрібно допомагати їй в цьому, як можемо, власними силами.

ГО “Екоґвалт”

… або що означають ці канцеляризми і для чого вони потрібні Коломиї. 

      Надибаючи на будь-які офіційно-ділові документи, пересічна людина, намагаючись зрозуміти сенс, втрачає його за довжелезною простинею форми. І вже на четвертому абзаці згадує про те, що на неї зачекався нерозвішаний одяг, і він стає більш потрібним, ніж сама стратегія, покликана врятувати хоч цілий світ. Як громадська екологічна організація, ми взяли на себе відповідальність людською мовою пояснити, що таке екологічна стратегія міста та з чим її їдять. 

      Екологічна стратегія міста – це документ, у якому описані проблеми стану довкілля, шляхи та терміни їх усунення. Метою стратегії є збалансоване використання природних ресурсів, зниження екологічних ризиків та збереження довкілля, належне екологічне урядування, екологічна свідомість, цінності та щонайголовніше – освіта. Через повномасштабне вторгнення росії 24 лютого 2022 року в Україну, проблем, зокрема і екологічних, побільшало. Подекуди екологічна рівновага знаходиться на межі техногенної катастрофи. Основними загрозами залишаються затоплення шахт на тимчасово окупованих територіях, вихід токсичних шахтних вод на поверхню, проникнення їх у підземні води. Були пошкоджені території природно-заповідного фонду, забруднене атмосферне повітря та ґрунти хімічними продуктами внаслідок вибухів боєприпасів. Продовжується знищення ландшафтів та рослинності військовою технікою. 

      Утім, ми вчимося жити в умовах війни і розуміємо, що життя має продовжуватись. Саме віра в світле майбутнє і є нашою найголовнішою мотивацією зараз, адже саме нам його творити. Ми не хочемо, щоб в ньому залишалися проблеми, які стоятимуть на заваді розвитку та ефективної розбудови держави. На жаль, більшість екологічних проблем дотепер були пов’язані з тим, що економічна доцільність брала верх над екологічними пріоритетами. Ми використовували природні та енергетичні ресурси задля економічних цілей, що, зрозуміло, мало негативний вплив на довкілля. Проблемою було й те, що дії центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування не рухались в одному напрямку, та ще й моніторинг стану природного середовища вівся паскудно. Усі кошти для природоохоронних заходів виділялися за принципом залишковості. «Споконвічна» проблема, з якою ми боремося вже давно – нерозуміння в суспільстві важливості збереження довкілля. Звідси і палії трави, і смітники, на теренах яких можна заснувати цивілізацію, і обтесані попри живе дерева, тисяча й один поліетиленовий пакет, ера “одноразових” електронних цигарок з літій-іонними батарейками, і так до безкінечности. Уявіть побут однієї людини і помножте її на кількість містян. Таким чином, стає очевидно, що проблем хоч греблю гати. 

      Для врегулювання усіх цих хаотичних дій і потрібна екологічна стратегія міста – план, який не дасть перетворити місто на звалище та згідно з яким усі його складові рухатимуться у чітко визначеному керунку. Екологічна стратегія міста покликана описувати ряд проблем, які відбуваються в тому чи іншому місті та шляхи їх вирішення. Чіткі строки та що найголовніше — фінансування, відсутність якого призводитиме до відкладання цих проблем у шухляду до кращих часів. А кращі часи, як ми знаємо, не настануть ніколи, якщо не докладати зусиль. 

Наразі екологічної стратегії немає ні в Івано-Франківська, ні в Коломиї. Тому ми будемо аналізувати екологічні програми з охорони довкілля цих міст, так як вони залишаються єдиними нормативно-правовими документами у цій сфері.

      Візьмімо обласну Івано-Франківську та міську Коломийську програму з охорони довкілля. Обидві охоплюють багато екологічних питань, зокрема, раціональне використання водних ресурсів, промислових та побутових відходів, охорону атмосферного повітря, земельних ресурсів та надр. Кожна зі стратегій і фінансує вирішення цих питань. Проте, розглядаючи конкретну проблему, у програмі Івано-Франківська вона описана краще. Кожна проблема підкріплюється статистикою, яка наочно переконує у важливості питання. У програмі Коломиї немає обгрунтованого роз’яснення, чому саме те чи інше питання є проблемою, їй не вистачає детальності. Позитивним фактором програми Коломиї, однак, є те, що витрати розписані по роках. Це дає розуміння того, скільки і коли саме буде витрачено коштів. У програмі Івано-Франківська вказана загальна сума, яка витратиться за період 2020-2025 років, але в таблиці витрат, натомість, вказано не тільки те, на що буде витрачена сума, а й очікуваний результат, що дає більше розуміння конкретних затрат. 

      Проте, ми хочемо більше уваги приділити саме Коломийській програмі. Вона розпочинається з багатообіцяючого питання обґрунтування доцільності розроблення та реалізації програми, у результаті якого ми очікуємо на детальний розгляд наявних проблем міста, пропозиції нововведень та інновацій. Проте, ми отримуємо лише загальні речення, не підкріплені ні дослідженнями, ні числами, ні державними документами. Також бачимо називне речення («Можливості залучення коштів різних рівнів бюджетів та інших джерел не заборонених законодавством»), яке натякає на те, що наявність потенційного фінансування і є найголовнішою причиною дбати про екологію міста. У розділі “Основні напрями дій для досягнення кінцевої мети програми” окрім конкретних напрямів, є й нечіткі “інші напрями природоохоронної діяльності”. Але що це за “інші”, ми й гадки не маємо. Вважаємо, що у програмі, де кожне слово має бути конкретикою, лити воду – недоцільно. Часто в офіційно-діловому стилі за загальними термінами можна втратити суть, що ми і бачимо у пункті “Охорони атмосферного повітря”. Тут вказують на “фактори забруднення повітря”. Що вони мали на увазі під цим, можемо лише здогадуватись. Як запобігти цій проблемі – залишається ще більшою таємницею. 

У пункті “Охорона і раціональне використання надр” ми натрапили на питання “проведення заходів з рекультивації відпрацьованих площ видобування корисних копалин”. Невже, крім одного працюючого кар’єра, у нас коли-небудь були ще якісь? У програмі Коломиї мають бути розглянуті проблеми власне Коломиї, а не чужі. “Раціональне використання та зберігання промислових і побутових відходів” зустрічає нас радикальним “будівництвом об’єктів з переробки та утилізації відходів”, що є найкращим і поки найбільш нереальним для нас вирішенням проблеми. Будівництво сміттєпереробних заводів – це безперечний ідеал, до якого ми будемо прагнути. А зараз у нас є більш практичний та реальний вихід: створити умови для зростання підприємницької діяльності у сфері переробки відходів (забезпечити контейнерами, проводити освітні заходи мешканців про доцільність сортування сміття). У пункті про очікувані результати від реалізації заходів програми ми шукаємо, та знову не знаходимо конкретних чисел, натомість бачимо “максимальну кількість”. Максимальна – це яка, 10, 50, 100? Очікуваним результатом у вирішенні питання забруднення атмосферного повітря є скопійований текст з пункту діяльності. Можливо, очікуваним результатом мало б бути зменшення викидів вуглецю? За їхнім текстом, складається враження, що очікуваним результатом у цьому питанні є впровадження технологій, а не зменшення викидів. 

      Далі переходимо до таблиці з прогнозами показників фінансування. Переходимо – і дивуємось. У першому ж пункті помилка: замість 1600 тисяч гривень, виділених для охорони і раціональне використання водних ресурсів міста, маємо 1500 тисяч гривень. Але нехай. У пункті, де мають бути конкретні заходи щодо виправлення ситуації з забрудненням повітря, маємо назву розділу: “Охорона атмосферного повітря” і підраховано, що 50 тисяч гривень для його охорони буде чудово. Звідки ці числа? Де конкретні заходи? Також автори програми виділили 5 мільйонів гривень на рекультивацію порушених земель. Тобто, вони хочуть засипати землею працюючі полігони та засадити їх короткокореневими рослинами. Нагадаємо, що рекультивація проводиться тоді, коли полігон заповнений повністю. Питання: як саме нам тоді розбиратись з питанням утилізації сміття, якщо у нас ще немає сміттєпереробного заводу? На будівництво сміттєпереробного комплексу порахували за потрібне виділити 1,5 мільярдів гривень. В той час, як Львівський механіко-біологічний завод із переробки відходів, що має на меті забезпечувати переробку відходів міста-мільйонника і усієї області, коштує 35 мільйонів євро (1,1 млрд. грн.). Зауважимо, що сума, виділена на будівництво такого заводу, складає 83,5% усього фінансування програми. На придбання смітників на рік виділено 100 тисяч гривень, що в загальному складає 500 тисяч гривень за 5 років. На цю суму можна придбати 756 євроконтейнерів для сортування сміття. Натомість міська рада близько місяця тому встановила підземний майданчик для сміття за 894 тисячі гривень. На жаль, у авторів не знайшлося коштів для проведення обіцяних у плані діяльності освітніх заходів щодо сортування сміття, свідомого споживання ресурсів. Проте, знайшлося аж 100 тисяч гривень для виготовлення проєктної документації та «проведення її експертизи». На вирішення питань з охорони водних ресурсів виділено 3,04% бюджету, охорону атмосферного повітря — 0,2%, охорону і раціональне використання земельних ресурсів — 10,62%, раціональне використання та зберігання промислових і побутових відходів — 85,42%, охорону природорослинних ресурсів — 0,08%, охорону тваринного світу — 0,78%.

Загалом у програмі простежується невідповідність між запланованими заходами та запланованими витратами. Небо і земля між метою та очікуваними результатами програми, що, власне, ще раз доводить важливість проведення освітніх заходів. А на освіту в програмі виділено цілих 0,05 % усього фінансування. Нам сумно, що автори програми не вбачають у цьому зв’язку.

      Проте, надія є завжди. Так 20 червня Верховною Радою України був прийнятий законопроєкт “Про управління відходами”, що став однією з перших цеглин у сфері екології між Україною та Європейським Союзом. Раніше, у нас була розроблена Національна стратегія наближення (апроксимації) законодавства України до права ЄС у сфері охорони довкілля. Вона складається з трьох рівнів: загальний напрям “Навколишнє середовище” (найвищий рівень), сектори (“Управління довкіллям та інтеграція екологічної політики у інші галузеві політики”, “Якість атмосферного повітря”, “Управління відходами та ресурсами, включно з морським середовищем”, “Охорона природи”, “Промислове забруднення та техногенні загрози”, “Зміна клімату та захист озонового шару” та окремі джерела права ЄС, наведені у Додатку ХХХ  до Угоди про асоціацію. Відповідно до загальноєвропейських підходів процес наближення організовано також у три стадії: процес приведення законодавства України згідно вимог ЄС (транспозиція), практичне впровадження вимог і стандартів ЄС (імплементація) та забезпечення дотримання вимог. 

      Сектор “Управління довкіллям та інтеграція екологічної політики у інші галузеві політики” регулює багато напрямів, але те, що він регулює питання доступу до екологічної інформації та має безпосередній вплив на оцінку впливу проєктів та її документації – невимовно тішить. Ми маємо всі шанси викорінити з себе срср-івські підходи та впровадити сучасні, дієві європейські методи. Тож, працюймо у цьому ”

напрямку! 🙂

ГО “Екоґвалт”

Саме зараз Україна переживає чи не найбільші зміни у своєму становленні як самостійної, дорослої держави. Країни, яка здатна нести відповідальність за свої дії: починаючи з побуту — закінчуючи міжнародною ареною. Сьогодні, 20 червня, Верховною Радою України був прийнятий проєкт закону «Про управління відходами». Це проєкт, за який давно боролися еко-активісти щонайменше. Щонайбільше — це один з перших важливих кроків інтеграції України в Європейський Союз. Законопроєкт 2207-1д принесе у наше життя великі зміни. Якщо раніше ми боролися з забруднювачами довкілля і це не приносило ніяких результатів, то зараз кожен з них буде нести за це відповідальність. Саме так годиться робити зрілим особистостям, правда? Будуть діяти європейські стандарти, що дадуть змогу управляти відходами результативно. 

А що з приводу сміттєзвалищ? Якщо вони не інтегруються та припинять відповідати європейським стандартам, їх буде зачинено. Натомість будуватимуться полігони з переробними потужностями відповідно до екологічних вимог. Згодом ми забудемо про поняття сміттєзвалищ й поготів. 

Як наслідок, з часом [ми маємо надію] зростатиме кількість будівництва сміттєпереробних заводів, що назавжди вирішить проблему з захороненням відходів у землю. Проміжним етапом між тим, що є зараз, і тим, що буде в майбутньому, стануть сміттєпереробні установки. Вони будуть розроблені згідно європейських технічних норм будівництва та їх використання. 

Ми раді, що Верховна Рада прийняла цей законопроєкт. Це показує, що ми готові ставати частиною Європи, переймати її досвід та інтегрувати його у наше життя. Цей шлях нелегкий, та він є частиною цивілізованого світу. Проте його зустрічають підтримкою Асоціація міст України, Environment People Law (EPL)/ Екологія-Право-Людина (ЕПЛ), Зелена генерація, Мережа українських сортувальних ініціатив (МУСІ), Центр протидії корупції і більшість галузевих та бізнес-асоціацій. Попереду ще багато роботи: розробка і прийняття законопроєктів, підзаконних актів. Але ми — зможемо. Віримо і працюємо у цьому напрямку!

     Ми не хочемо, щоб ви читали складно-закручені тексти Законодавства ще й у цій статті. Ми хочемо донести інформацію зрозуміліше. Ви, до речі, знали, що в нас є Стратегії по управлінню відходами, розроблені Міністерством екології та природних ресурсів разом з Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Міністерством енергетики та вугільної промисловості, Міністерством аграрної політики та продовольства, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством фінансів, Міністерством інформаційної політики та іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади? Непогана вийшла команда, еге ж? 

     У їхньому Національному плані управління відходами були чітко окреслені всі проблеми з відходами, що наразі існують в Україні. Про них ми писали в наших попередніх статтях про побутове сортування, виготовлення вторинної сировини. Та якщо ви їх пропустили (ми радимо цього уникати), то ось коротко: у нашій країні відсутня культура сортування побутових та промислових відходів через необізнаність населення, недостатнє фінансування цієї сфери, неправильне поводження з небезпечними відходами, неналежний рівень використання вторинної сировини внаслідок недосконалості організаційно-економічних засад залучення їх у виробництво. Крім того, домінуючим способом поводження з відходами в Україні є їх захоронення на полігонах та сміттєзвалищах, де перші не справляються зі своєю роллю – сортуванням та переробкою сміття, а інші – ще більше забруднюють довкілля. Ось таке замкнене коло.

     Проте як знають усі люди, які беруть відповідальність за своє життя на себе: виявити та зрозуміти проблему – це вже половина шляху до її вирішення. Отже, у нас вона виявлена й дуже чітко окреслена. На сайті Верховної Ради України можна ознайомитися з абсолютно усіма даними щодо цього питання. Вони можуть трохи засмутити, але головне – читати далі. Бо далі – про мету й строки виконання Стратегії. 

     Реалізація Стратегії має проводитись у три етапи: перший – 2017-2018 роки, другий – 2019-2023 роки, третій – 2024-2030 роки за європейським зразком з питань управління відходами. На першому етапі реалізації цієї Стратегії було здійснено такі заходи: інструментами реалізації Стратегії визначено затверджений Кабінетом Міністрів

України Національний план управління відходами та затверджені та погоджені з

Мінприроди і Мінрегіоном регіональні плани управління відходами. Аналіз загальних заходів Стратегії показує, що на першому та другому етапах (до 2023 року включно) реалізації будуть в основному виконуватись організаційні, інструктивно-методологічні, управлінсько-структурні заходи, на реалізацію яких необхідно буде виділяти значні кошти з державного бюджету. Тільки на третьому етапі, починаючи з 2024 року (через 7 років після початку) з’являється один конкретний інфраструктурний захід щодо модернізації матеріально-технічної бази суб’єктів господарювання з багаторазового використання природних ресурсів та перероблення й утилізації відходів з можливим терміном реалізації до 2030 року. 

     Зокрема передбачено створення органами місцевого самоврядування в населених пунктах з чисельністю більш як 50 тис. осіб спеціалізованих комунальних пунктів збирання всіх типів відходів, скорочення кількості полігонів та сміттєзвалищ шляхом розбудови мережі регіональних полігонів для захоронення відходів. У цілому, передбачено забезпечити в 2023 році перероблення 15% відходів та охопити роздільним збиранням відходів 23% населення, у 2030 році відповідно 50% відходів та 48% населення. Для того, щоб досягти цих показників, на нашу думку, без побудови інфраструктури об’єктів з перероблення та утилізації відходів як окремої галузі національної економіки є неможливим. 

     Як показує досвід передових країни світу (Японії, Німеччини, Швеції, Австрії, Італії, Франції), домінуючим напрямком варто зробити  спорудження сучасних об’єктів інфраструктури, які забезпечували б обробку та утилізацію відходів. Для України доцільним є використання японського досвіду зі спорудження культурних центрів з рециклювання ресурсів, у першу чергу для великих міст та обласних центрів. Ці центри мають включати: завод з переробки відходів, місцеву електростанцію, що працює на теплі в результаті спалювання відходів, цех брикетування для виготовлення дорожньо-транспортних матеріалів, цех компостування, цех рециклювання габаритних відходів, цех моніторингу стану навколишнього середовища. 

     Далі ми відправилися в тенета мереж, щоб знайти хоча б якусь інформацію про те, як просуваються справи у цій всій затії. І, на превеликий жаль, не знайшов абсолютно нічого. Тоді варіантів два: або проект розвивається, але ЗМІ не освітлюють ці теми, або поки нічого не розвивається.

     Звісно, можна щодня звинувачувати державу, політиків, інопланетян у тому, що вони все псують та нічого не роблять. Та давайте будемо чесними: завжди можна почати з себе. Зусиль прийдеться прикласти трохи більше, та результат не забариться: варто почати сортування самостійно, висловлювати цікавість до цієї теми. І чим більше до неї буде уваги, тим більше людей ставатимуть на шлях дружби з еко. Пам’ятайте, що саме на активних та ідейних людях і тримається весь світ, саме завдяки ним ми досягли науково-технологічного прогресу, творимо нове майбутнє. Не будьмо байдужими!

Авторство: Веркалець Ірина
ГО “Екоґвалт”

26 вересня в Києві провели Кліматичний марш – мирну ходу, метою якої є привернення уваги до кліматичної кризи. Учасники акції пройшли від Михайлівської площі, через Майдан Незалежності, Європейську площу до Верховної ради, щоб нагадати владі про зміну клімату та природні катаклізми, пов’язані з нею.

     У марші, який влаштувала організація з охорони навколишнього середовища “Екодія”, взяли участь кілька тисяч активістів. Вони тримали плакати: «Капіталізм – це екокатастрофа», «Зміни систему, а не клімат», «Чисте повітря замість чистих прибутків», «Час діяти – планета в небезпеці», «Бунтуй, кохай, клімат захищай», «Майбутнє – не завтра, воно вже сьогодні», “Тваринництво вбиває планету та тварин”, “Тікати не буде куди”, “Наші податки – на захист клімату”, “Збивай температуру – приймай зелені ліки”, “Обирай еко замість его!”, “68% хребетних зникло. Ми наступні?”, “Навколишнє середовище в пріоритет!”. Були навіть гасла в жартівливій формі на кшталт: “Ця планета вже гарячіша за молодого ДіКапріо”, які точно вріжуться у пам’ять. 

     І поки ми можемо згадати молодого ДіКапріо, то молоду і чисту планету згадати стає все важче й важче. Тому стільки людей і виходять на Кліматичні марші. Вони вимагають збільшення фінансування у Держбюджеті на заходи зі скорочення викидів парникових газів, адаптації до зміни клімату та природоохоронні заходи, а також відмовитися від «брудної енергетики та промисловості».

     Надворі 2021 рік. Рік, що стрімко несеться і разом з тим несе нашу планету в прірву, вибратися з якої стає все складніше. У соцмережах гуляє стаття про українських полярників зі станції “Академік Вернадський”, котрі підтримали кліматичний марш, що відбувся 26 вересня в Києві. Вони обрали для фото літній одяг, щоби підкреслити аномальність тих процесів, які відбуваються в унікальних екосистемах Антарктики, і привернути увагу до цієї проблеми. За останні 50 років середня температура на континенті зросла на + 3 С⁰ — це приблизно, як різниця клімату між Україною та Скандинавією.

     Зараз ми можемо пишатися людьми, яким не байдужа доля нас всіх. Проте так було не завжди. Де ж був початок? Хто і коли першим звернув увагу на проблеми, що тоді тільки починали з’являтися на горизонті?

     Це сталося в 1965 році. Тобто, майже 60 років тому. Заговорили про це вчені Консультативного комітету президента США з науки. Вони висловили занепокоєння щодо “парникового ефекту” та припустили, що підвищення температури в атмосфері було викликано накопиченням вуглекислого газу. Однак минули роки, перш ніж це питання з’явилося у всіх на вустах.

     Щоб звернути на це увагу, почали проводити День Землі, дебютом якого став весняний день 22 квітня 1970 року. Організатори хотіли підвищити обізнаність про такі проблеми, як забруднення та токсичні відходи. День Землі став глобальною подією з 1990 року, коли 200 мільйонів людей у ​​141 країні об’єднують свої зусилля, щоб спонукати людей бути уважнішими до тендітного й вразливого довкілля планети Земля. 

     Наприкінці 1980-х років відбувся ряд посух та була зафіксована рекордна спека, яку вчені пізніше назвали найбільшою за всю історію людства. Саме з цього моменту про глобальне потепління заговорили всі. 

     У 1988 році ООН заснувала свою Міжурядову групу з питань зміни клімату  (IPPC). Група експертів отримала завдання оцінити питання щодо зміни клімату та надавати урядам актуальну інформацію. Запуск IPPC став великим кроком на шляху до того, щоб всі країни світу спробували об’єднатися щодо спільної мети: боротися із загрозою глобального потепління. Десятиліттями пізніше, у жовтні 2018 року, саме IPPC повідомила, що світу залишилося лише 12 років, щоб зменшити масштаб кліматичної катастрофи до того, як її наслідки стануть незворотніми. А тоді привіт, “Ідіократія” (автор статті радить до перегляду цей фільм, який змусить зробити переоцінку пріоритетів, якщо цього досі з Вами не сталося). 

     Згодом відбувся Саміт Землі в Ріо – міжнародна конференція з питань сталого розвитку, проведена ООН у 1992 році, де встановили низку принципів покращення та захисту навколишнього середовища, прийнятих 178 країнами.

Це були перші випадки, коли питання економіки, клімату та міжнародного розвитку були розглянуті разом, але після того саміт, на жаль, не переглядався ще 20 років аж до червня 2012 року.

     У 1997 році розвинуті країни зібралися в Кіото (Японія), щоб узгодити історичний кліматичний план – це була перша угода між країнами, яка передбачала скорочення викидів парникових газів. Міжнародний договір отримав назву “Кіотського протоколу”: зобов’язання промислово розвинених країн скоротити викиди в середньому на 5% до періоду 2008. Хоча існували значні відмінності щодо цілей для окремих країн. У 2000-х роках масштабні демонстрації із закликом вжити заходів щодо зміни клімату стали регулярними подіями. Між 2000 та 2019 роками з нами трапилися дев’ять найгарячіших років, коли-небудь зареєстрованих. Це призвело до заснування міжнародних груп впливу, таких як 350.org  – організації, яка організовує кліматичні рухи. 

     Як у світі повелося, молодь завжди активніше реагує на події у світі. Так у 2011 році студенти США, потім Великобританії, а згодом і всього світу почали виступати з мітингами та маршами, спрямованими на припинення використання викопного палива в університетах. Рух продовжив свій шлях, і на початку 2020 року на його рахунку було чимало університетів, котрі відмовилися від викопного палива. 

     Ця проблема не обійшла стороною й митців. Народилися численні скульптури, картини, книги, фільми, покликані висвітлити головну проблему людства. З 2018 року до них долучилися й великі бренди одягу, які взяли на себе зобов’язання бути більш еко-свідомими. 

     У цій історії велику роль відіграла й продовжує відігравати школярка Грета Тунберг. У 2018 році вона оголосила про свій перший шкільний страйк, сидячи одна біля парламенту Швеції та протестуючи проти бездіяльності щодо кліматичної кризи. Тунберг закликала лідерів серйозно поставитися до кліматичних дій, якщо вони хочуть, щоб діти навчалися заради свого майбутнього. Її дія викликала глобальний рух під керівництвом школярів, які регулярно виступали по п’ятницях під прапором “П’ятниці для майбутнього“, тоді як Тунберг після її вірусних виступів перед політиками у всьому світі була номінована на Нобелівську премію миру.

     Шум, спричинений пресою, також є вагомим внеском у страйках. Чим більше людей беруть участь, тим гучніший «гул» і, відповідно, більший інтерес медіа до справи. Поширення ідеалів руху має важливе значення для підвищення обізнаності населення, а наявність союзників у засобах масової інформації є надзвичайно важливою для цього. Страйк може мати великий вплив на формування політики. Тобто, політики схильні прислухатися до того, що вимагають маси, зрештою, це ж виборці. Чим більший страйк, тим більше шансів отримати місце в політичних програмах. Зрештою, напередодні виборів політики серйозно ставляться до цих дій.

     Тож чи є майбутнє у нашої планети? Однозначно, якщо не залишатися байдужим, крокувати у ногу з часом та адаптовуватися до змін навколо. Залишайтесь еко-френдлі 🙂

Авторство: Веркалець Ірина

Навчатися в природи: як компостувати органічні відходи

Якщо ти читаєш цю статтю, значить думаєш-таки про те, скільки всього потрапляє до твого смітника та задумуєшся, що може трапитися з цими відходами в майбутньому. Згідно з даними дослідження, яке провели компанія Egis та ЛКП “Зелене місто” влітку 2017 року, майже 40% нашого смітника складають органічні відходи, тобто залишки їжі. Далі йдуть пластмаси та дрібні елементи, що часто є одноразовим пластиком. 

Якщо з пластмасою все більш-менш зрозуміло, то з органічними відходами стає трохи важче. Особливо, якщо ти мешкаєш у квартирі та, наслухавшись жахливих казочок про страшенну незручність та, даруйте, не надто хороший запах від органічних відходів, побоюєшся братися за них.

Гайда розберемося, як працює система компостування й чи має вона шанс стати твоїм способом життя. 

Загалом, компостування – це пермакультура, яка вже встигла стати частиною життя іноземних розвинутих країн.

А що ж таке пермакультура? Це підхід до використання абсолютно всіх ресурсів найвигіднішим чином, цілісно й помітно. Завдання пермакультури – розробити такі системи компостування, які стали б економічно та екологічно життєздатними. Вони повинні забезпечувати самі себе, не виснажувати та не забруднювати навколишнє середовище. Тільки таким чином вони зможуть існувати довго. Важливим аспектом пермакультури є те, що вона говорить про цінність будь-якого життя, а не тільки такого, яке корисне для людини. 

То чи не здається логічним повертати органічні (природні) відходи в їхнє первинне середовище для збереження балансу?

Якщо дотримуватися правил компостування, то воно не принесе абсолютно ніяких поганих наслідків. Головне – це бути готовим до процесу та виділяти для цього достатньо часу, ось і все.

Інколи, заринувши до смітника, дивуєшся: “А чи дійсно це мені потрібно?”. Зазвичай 40 відсотків корзини для продуктів у супермаркеті становлять імпульсивні покупки: продукти, які ми, можливо, використаємо, або, можливо, вони стоятимуть у холодильнику кілька тижнів, доки ми їх не викинемо. 

Проте, для цього необхідні й певні ресурси, звісно ж. Є два популярних способи компостування: за допомогою ЕМ-контейнера і бокаш, і за допомогою хробаків – вермикомпостування. 

Термін «бокаші» – це японське слово, що означає ферментовану органічну речовину, яку вперше було розроблено групою органічного землеробства японського професора Теуро Хіга в 1982 році. 

Як це працює?

Збери залишки органіки рослинного походження, присип їх бокашами та ферментуй. Бокаші, ефективні мікроорганізми (бактерії молочної кислоти, дріжджового гриба та фотосинтетичних організмів), схожі на висівки і мають запах хліба. Вони перешкоджають гниттю та утворенню парникових газів та розпочинають процес ферментації. Після ферментації залишки їжі темнішають та можуть бути закопаними під деревом, у саду, парку, компостній ямі, щоби стати добривом за 6-9 місяців. Якщо обереш останній варіант, то не закопуй органічні відходи надто глибоко.

Пам’ятайте, що органічні відходи можуть бути більш вологими і сухими. Бажано, щоб кількість вологих не переважала, бо “мокрі” відходи пліснявіють і мають неприємний запах.

Що можна, а що не варто компостувати?

Компостувати краще продукти рослинного походження та продукти, які містять в собі дріжджі: 

• овочі;
• фрукти;
• хліб;
• зелень;
• шкаралупу;
• каву, чай;
• паперові серветки;
• квіти, листя.

Що не варто компостувати:

• кістки, м’ясо, рибу;
• рідини: олію, оцет, молоко, сік;
• папір.

М’ясо, рибу та кістки можна компостувати, але не варто кидати їх у великій кількості, бо це впливатиме на запах.

Як правильно компостувати?

Краще подрібнювати залишки їжі, присипати їх жменькою бокаші, щільно закривати контейнер та не відкривати без потреби.  Не варто залишати контейнер на палючому сонці чи, навпаки, морозі. Також радимо заздалегідь знайти місце, куди можна закопати або відвезти свій компост. 

І про не надто приємне. Хоча зазвичай компост не повинен турбувати неприємним запахом, проте, запах усе ж буде. Але увага: правильний запах — це ледь помітний запах кислих квашених яблук. Якщо він відчутний, тоді вітаємо, ти все робиш правильно. Радимо не залишати в компості цибулю та часник. 

Вермикомпостування — це також спосіб переробки органічних відходів. На відміну від традиційного компостування, де перетворення органіки в добриво відбувається в основному під впливом ґрунтових мікроорганізмів, у вермикомпостуванні беруть участь ще й дощові черв’яки (так само на ринку зараз можна знайти спеціалізованих черв’яків). Отримане добриво містить не тільки поживні речовини, але й фізіологічно активні корисні для рослин сполуки. Усе, як у філософії пермакультури. Щоправда, цей спосіб може бути як масштабним, так і цілком підлаштованим під наші з вами реалії. Щоб займатися вермикомпостуванням вдома, потрібно знайти місце проживання дикої популяції черв’яків і, привчивши їх до нового корму, надати житло у своєму домі в спеціальних контейнерах. А ідеальним субстратом для розведення черв’яків буде напівперегнила органіка, тобто та, яка пройшла попередню обробку бактеріями. 

Таким чином, дотримуючись усіх цих правил, легким помахом руки можна зробити “заготовку” для органічного добрива, без якого не обійтись у сільському господарстві та садоводстві. Однак, на жаль, поки в Україні потрібно проводити добрячу просвітницьку програму для агрономів, аби ця система змогла запрацювати так само успішно, як закордоном. 

З любов’ю до світу та вас у ньому, Екоґвалт.
Авторство – Веркалець Ірина